— Єсть! — разом відповіли Тесля й Крюк.
Вони швидко перекусили, ковтнули кави й вийшли з квартири. На першому поверсі Зорій зупинився.
— Так, хлопці, а тепер — розбігаймося. Спочатку вийдемо ми з Петром. Ти, Сашку, почекаєш кілька хвилин, потім виходиш. Якщо за нами стежать, то поїдуть слідом. Як вийдеш, одразу повернеш направо, за тридцять метрів — зупинка автобуса. Ось тобі гроші. Доберешся сам. Пізніше зідзвонимося. Бувай. І ще одне, мало не забув, — Богдан Данилович простягнув Сашкові целофановий пакет. — Це твій рукопис. Класний задум. Закінчиш — перший примірник подаруєш мені.
Тесля потиснув Зорієві руку, потім затримав у своїй долоню Крюка.
— Хоч я і розумію, що мій порятунок організував Богдан Данилович, ви ризикували своїм життям, рятуючи моє. Спасибі вам.
Крюк глянув на Зорія і, нічого не сказавши, просто потиснув руку письменникові.
З’явившись на роботі, Зорій недослухав обов’язкового рапорту чергового по управлінню щодо подій за минулу ніч і запитав:
— У зведеннях від міліції щось по нашій лінії є?
— По нашій, пане полковнику, немає нічого, — швидко відрапортував черговий. — Зранку телефонував генерал Шершун і наказав: щойно ви з’явитеся, щоб зателефонували йому.
— Гаразд, дякую. Можете змінятися.
— Єсть! — одночасно відповіли два офіцери — і той, хто здає, і той, хто заступає на чергування.
— Усе-таки дайте мені міліцейські зведення, я сам гляну, — вже у дверях свого кабінету наказав полковник.
Не встиг Зорій дійти до столу, як засигналив зумер прямого зв’язку. «Починається…»
— Доброго ранку, Богдане Даниловичу! — голос Ухаля стурбований. — Хоч трішки вдалося поспати?
— Привіт, Владиславе! А що мені залишається робити? — бадьоро відповів Зорій. — Спав усю ніч, як немовля коло цицьки.
— Коло чиєї? — спробував пожартувати Ухаль.
— А біля чиєї ж цицьки спить немовля? Біля маминої.
— Так то ж немовля… Коротше, нас чекає у себе Шершун. Він сказав, що сходить на килим до голови, а потім хоче поговорити з нами.
— Ну, то які проблеми? Ходім. Чекаю внизу.
ebooksa