— Як це — знаєш? Ти мені нічого не говорив!
— Якби я все тобі розповідав, був би вже без коханої дружини. Я ж тебе бережу. Ти ж у мене найкраща у світі.
Шершун підійшов до дружини, сів біля неї, обняв за плечі, притягнув до себе. Так вони сиділи довго-довго. Мати й батько, які рятували свого сина. І у яких надія на порятунок дедалі міцніла. Попри те, що гинула вона, та надія, вже не один раз.
Лариса Левківна Шершун ледве почула крізь завивання пилососа дзвінок мобільного. Точніше, не дзвінок, а мелодію Бетховена, яку в її телефон одразу після купівлі ввів чоловік. Лариса подивилася на незнайомий номер, що висвітився у віконечку мобільника, й натиснула на кнопку.
— Алло, Ларисо Левківно?! — у слухавці звучав стривожений голос Міли — дівчини їхнього сина.
— Так, Міло, — Лариса занепокоїлася. З дівчиною Володьки його батьки хоч іноді й спілкувалися, але здебільшого з власної ініціативи. Міла ж зателефонувала Ларисі Левківні вперше.
— Володі погано. Йому дуже погано. Я боюся. Здається, він помирає, — майже кричала вона.
— Що? Що сталося?
— Не знаю. Я зайшла у квартиру, а він качається на підлозі, кричить і корчиться від болю. Що робити? Я зараз викличу «швидку допомогу».
— Ні, не треба!
— Не треба? Ви мене не зрозуміли: Володя помирає!
— Я сказала — не треба, — наполегливо повторила Лариса Левківна. — Я зараз зателефоную батькові, й ми хвилин за двадцять будемо у вас.
— Так він же за цей час може померти!
— Не помре, — спокійно, як тільки могла, відповіла Лариса Левківна.
Коли генерал Шершун із дружиною зайшли до кімнати, Володька й далі качався на підлозі, тримаючись однією рукою за серце, другою за живіт. З рота, пінячись, витікала слина, якою вже замастив майже весь килим.
Володька вив, очі його закочувалися під лоба, обличчям пробігали страшні судоми.
— Чому, чому не можна викликати «швидку»? — Міла зверталася більше до Лариси Левківни, немов чекала саме від неї розуміння й співчуття.
— Бо лікарі тут не допоможуть, — замість дружини відповів генерал. — Те, що зараз робиться з Володькою, є наслідком його малодушності. Він не витримав і знову попробував наркотик. Його корчі — це і є наслідок збою в кодуванні. Якщо зараз його організм витримає, то житиме. До наступного разу. Точніше — до останнього разу. Бо двічі таке навантаження серце не витримає. Його серце. Я вже не кажу про наші.