— Скоро сімнадцять.
Я не повірив вухам. Виходить, вона зовсім дівчинка, а виглядає, наче заїжджена портова шкапа.
— Значить, ти вмієш ходити під вітрилом? — запитала моя вихованка, оглядаючись на квартердек. Але його у темноті було зовсім не видно.
Найважче було спустити в баркас чорних дівчат. Вони не звикли до моря, до хитавиці і завмирали від жаху, коли з верхівок хвиль зривалася біла піна. Та ще більше вони боялися своєї навіженої товаришки. Шиплячи на них, роздаючи запотиличники, лаючись страшними словами, Марта все ж змусила бідолашок перебратися у човен. Для цього довелося кожну обв"язати мотузкою.
— Пусте, потім ще подякують — хрипло сказала донька рибалки, коли непроста операція закінчилася.
Хоч усе це відбувалося поблизу від квартердека, на якому стояли вахтовий і стерновий, темінь і шум вітру забезпечили надійне прикриття.
Ось біля борту залишилася одна Марта. Вона взялася за мотузку, але забарилася.
— Це… Як це… — Дивно було бачити її збентеженою. — Ти ось що, хлопче… Тебе хоч як звати?
— Люсьєн, — відказала моя дівчинка, поглядаючи в бік містка, де Друа якраз гукнув: «Піврумба наліво!»
— Ага… — Марта почухала потилицю. — Хочеш по-швиденькому? Я ось так стану, а ти давай… Ці почекають… Я від чистого серця, правда…
Воно й видно було, що від чистого. Дочка рибалки пропонувала єдине, чим володіла і що так знавісніло оберігала, не шкодуючи життя.
— Дякую. Але у мене є… наречена.
У голосі Летиції я відчув тінь посмішки. А нічого смішного тут, як на мене, не було. Зі мною таке траплялося багато разів: пропонуєш комусь найдорожче, а людині це зовсім не потрібно — відмахується, та ще й стримуючи сміх…
— Ну і грець з тобою!
Марта відпихнула Летицію, перелізла через борт і зникла н темряві. За хвилину після того моя вихованка обрізала натягнутий канат і перехрестила водяну пилюку, що висіла н повітрі.
Я чув, як дівчинка прошепотіла:
— Хоч цим свободу… Бережи їх, Боже.
Сам я сидів біля кормового ліхтаря і проводжав поглядом чорний контур баркаса. Ось на ньому поворухнулося і розкрилося щось біле — це піднялося вітрило. Човен косо пішов поперек вітру.
— А-а-а, ось ви де, друзяко! Заглянув у каюту — там один капелан. Дуже добре, нарешті поговоримо без перешкод!
До нас ішов Гаррі Логан. Бриз тріпав комір його шкіряного каптана.
ebooksa