— Ну то як? Згода?
І Гаррі простягнув свою маленьку, чіпку долоню.
Я був певен, що моя вихованка з обуренням її відштовхне. Ллє Летиція мене здивувала — вона скріпила зловісну змову потиском руки.
— Згода. Викладайте подробиці.
На баку пробили вісім склянок. Четверта година по півночі.
— Мені заступати на вахту. — Гаррі підвівся. — Зробимо гак. За чверть години підніметесь на квартердек. Скажете, що я обіцяв навчити вас управлятися зі штурвалом. Вашу цікавість знають всі, стерновий не здивується. Я скажу йому, що він може йти спати. Море тут чисте, скелі й мілина лишилася позаду. Ви встанете на місце стернового, і ніхто не заважатиме нам вести розмову…
Я був сам не свій від обурення. Стрибав у моєї вихованки під ногами, злітав і сіпав її дзьобом за рукав. Вітер підхоплював мене, відкидав убік — туди, де кипіли піною хвилі, але я повертався, відчайдушно працюючи крилами. Я надсаджував горло, кричав: «Що з тобою, дівчинко?! Я перестав тебе розуміти! Ти готова взяти участь у холоднокровному вбивстві?! Не вірю!»
Врешті-решті Летиція підхопила мене і сунула собі під пахву, щоб я не миготів перед очима.
— Кларо, ти заважаєш мені думати. Вгамуйся.
Я дзьобнув її у теплий бік. Тоді вона прошепотіла:
— Я викуплю його…
Ах, он воно що. Ти хочеш зі своєї частки вкраденого скарбу викупити у Дезессара полоненого? Вдарити по голові славного дядьо М"якушку ти не змогла, тобі простіше відправити на той світ двох несимпатичних чолов"яг? Це дуже по-жіночому. Та я не засуджував мою дівчинку. Хіба що зовсім трошки. Я вже казав, що не дотримуюся християнської доктрини про неприпустимість вбивства — як, зрештою, і більшість християн. Якщо чоловік мерзотник, без нього, як то кажуть, повітря чистіше і трава зеленіша. Ані мічмана Пронозу, ані метра Сальє мені буде ніскілечки не шкода. Та мене непокоїло інше. «Невже ти не розумієш, що Логан прикінчить тебе, щойно ти зробиш свою справу?» — запитав я, плутаючись у складках плаща.
— Твоя правда, Кларо. Час іти…
Через десять хвилин після того перервана бесіда продовжилася. Логан і Летиція стали біля штурвала. Якщо не рахувати мене і марсового матроса, який кутався в ковдру на верхівці грот-щогли, довкола не було ні душі. Решту вахтових штурман відпустив униз, добре що попутний вітер дув рівно, а море не таїло небезпеки. «Ластівка» сама мчала хвилями, розвинувши швидкість вузлів з одинадцять, а може, й дванадцяті?.
— Я не розповів вам про ще одну складність, яка чекає на нас у Сент-Моріці, — говорив ірландець. — Там мешкають жорстокі дикуни, з якими нам треба буде розібратися, перш ніж ми зможемо дістатися до скарбу.
— Отже, ви з Праттом їх не вигадали? Вони дійсно існують?
Логан скосив на неї очі.
— Гарбуз розповів?
— Так. Він був певен, що ви з Праттом прикінчили товаришів, щоб ні з ким не ділитися здобиччю.
— Чесно кажучи, я пропонував це капітанові. Але упертюх сказав, що він не душогуб. Ні, про дикунів усе правда… Коли ми висадилися на острів, їх не було видно. Вони поховалися. І наскочили на зворотному шляху, із засідки. Це справжні дияволи. Величезні, чорні, люті. Вони прикінчили всіх, крім Джеремі, перш ніж хлопці встигли схопитися за зброю. Вбили б і Пратта, але їхня поводирка наказали взяти його живим — вона накинула на нього оком.
ebooksa