Я зосередився на дорозі.
Обійти болото праворуч; біля сірого валуна поворот; через двісті кроків перетнути яр (там Летиція перечепилася і ледь не впала); поворот наліво; маленький водоспад залишається з правого крила…
Видно було, що й інші намагаються запам’ятати шлях. Проноза стріляв очима на всі боки; Кліщ ворушив губами, рахуючи кроки від повороту до повороту; Летиція, розумничка, ніби обмахувалася перукою, але при цьому заплітала на ній якісь вузлики.
Повітря у джунглях було просякнуте паркою вологою, метр Сальє обливався потом у своєму цупкому камзолі. Логан же залишив накладне волосся у шлюпці, пелену жіночої сукні підібрав і заткнув за пояс, так що було видно нанкові панталони й щиколотки, вкриті ластовинням. Об них гупали піхви абордажної шаблі.
Гаррі постійно говорив, говорив, повідомляючи безліч потрібних і не потрібних відомостей. Чи то забалакував компаньйонів, присипляючи їхню обережність, чи то просто не міг впоратися зі збудженням.
— … Змій і хижих звірів на Сент-Моріці немає, але небезпек вистачає. У сезон дощів із землі вилазить сила-силенна сколопендр. Їхній укус не смертельний, та до біса болючий… А ось під цим деревом сідати в жодному разі не можна, — сказав він Летиції, коли всі зупинилися перевести дух. — Пересядьте швидше. Ви вирішили, що це яблуня? Ні, приятелю, це манцелла. Перебувати під нею небезпечно. З листя може капнути сік, а це чистісінька отрута!
Потім він почав патякати про болотяну лихоманку, головне лихо в цих місцях. На думку Логана, цю таємничу хворобу спричинили міазми болотяного повітря, що осідали в носі, тому, проходячи повз трясовину, слід було дихати ротом.
Маячня! Я достеменно знаю, що переносниками малярії є комарі. Жалячи людину, вони впорскують у кров хвороботворні частки. Ось чому я постійно літав над головою у Летиції і здзьобував паскудних кровопивців. Не вистачало ще, щоб моя дівчинка захворіла! Я вихований на цивілізованій їжі і не дуже-то полюбляю дичину, але мушу визнати, що сент-моріцька мошва має соковитий і доволі приємний смак, який віддалено нагадує суницю з вершками.
Та ось ми вийшли до краю гірського масиву. Він був невисоким, згори донизу помережаний тріщинами — деякі досягали десяти, навіть двадцяти футів завширшки і були входами в дуже вузькі каньйони. Гаррі повернув праворуч від бескиду, що формою нагадував круглу башту, і довів нас до одинадцятої за рахунком ущелини.
— Прийшли, — сказав Логан. — Тут заховано дещо корисне.
Він зайшов за невеликий камінь і викотив звідти низенький возик на незграбних колесах.
— На цій штукенції матроси докотили сюди від берега скрині та інструменти. Далі довелося перетягувати на собі. Нам з вами буде легше. Винесемо сюди нашу скриню, одну-єдину. Поставимо на колеса й довеземо до лагуни… Ну, а тепер, хлопці, ходіть-но сюди.
Він дістав з-за пазухи три чорних хустки, які приготував заздалегідь для цієї мети, і зав"язав усім очі, ще раз суворо попередивши, що прикінчить кожного, хто спробує підглядати. Вишикував усіх вервечкою і повів до каньйону.
— Ви як сліпі жебраки за проводирем! — весело вигукнув Логан.
Дійсно, було дуже схоже.
Несусвітня процесія рухалася дуже повільно, тому що дно було вкрите камінням. Ірландець з примовками командував:.
— Ногу вище! Повертай наліво! Тепер направо! Хутчіше, стонога, хутчіше!
Хтось постійно перечіплювався, лаявся, скрикував.
— Хоч мені вже розв"яжіть очі! — обурився мічман. — Я ж все одно побачу цю частину маршруту, коли буду тягнути з вами скриню на зворотному шляху!
Ірландець почухав потилицю, подумав і визнав справедливість такого судження. Хустку з Пронози зняли, і тепер справа пішла трохи швидше: штурман вів під руку Летицію, мічман — писаря.
ebooksa