— Що ж він повторював?
— Дитячу лічилку. Спочатку голосно, потім тихше, під кінець пошепки. Так і помер з дурнуватим віршиком на вустах.
— Яка ще лічилка?
— Звичайна, в Англії її всі діти знають:
— Так, я пам’ятаю її з часів пансіону, — кивнула Летиція.
— Ви навчалися в пансіоні? Де?
— Байдуже. Тільки там у лічилці трохи інакше: «Та із бруска на брус під». Адже коли гострять ніж, спочатку користуються бруском, а вже потім доводять лезо на брусі. Ви переплутали.
Гаррі заперечив:
— Ви думаєте, я не знаю, як гострять клинки? Але Джеремі повторював саме так: «З бруса на брусок». Його голос намертво засів у моїй пам’яті… Ну що, почнемо. Час-бо минає. Пропоную зосередитися не на шурфах, а на шахтах. Їх тут усього одинадцять. Пратту було б зручніше повертатися у колодязях, які ширші.
Вони почали встановлювати підіймач над шахтою, яка була найближче до входу. Я ж міркував над віршиком.
Чому б раптом старий морський вовк в останню мить життя повторював дитячу лічилку? Можливо, перед смертю незбагненні видіння згасаючої свідомості віднесли його назад у дитинство? Однак я непогано знаю людей такого складу. Їхня душа від грубого, жорсткого життя так черствіє, що не зберігає в собі ніяких чутливих спогадів. Якщо у згаслому мозку Невезучого Корсара й миготіли якісь картини, вони могли бути пов’язані тільки з одним: з колосальним скарбом, який Фортуна підкинула йому — і відразу ж забрала.
Особливо мені не давав спокою рядок вірша, для чогось викривлений, всупереч будь-якій логіці.
Тут причаїлася загадка, при цьому не особливо і складна. У Пратта не вистачило б ні часу, ні витонченості розуму вигадати щось хитромудре.
Думи, мої думи!
Від збудження я застрибав на місці. Це і було першим поштовхом до вирішення задачі. Стриб-скок? А що як…
Печера була витягнута неправильним овалом від входу ліворуч — праворуч виднілася глуха стіна. Інакше кажучи, ми перебували ніби на самісінькому зюйд-ості копальні, у правому нижньому її краї. Прямо навпроти входу чорнів перший шурф, У другому ряді їх було два; в третьому три; в четвертому — чотири і так далі.
Стриб-скок, стриб-скок. Допомагаючи собі крилами, я перескочив через чотири отвори, рухаючись по прямій. Кожен кидок дорівнював близько десяти футам, тобто просунувся я на сорок футів.
З підбора на носок? Що це може означати? Певно, поворот під прямим кутом.
Оскільки колодязі, через які я перестрибнув, всі знаходилися біля краю печери (правіше від них була вже стіна), повернути можна було тільки наліво, що я і зробив.
Не на захід, а на схід.
ebooksa