— Тут темно, — сказала королева. — Ходи нагору.
Вона першою піднялася драбинкою. Ми приречено йшли за нею. Останнім плівся Проноза, його нетерпляче підштовхували воїни, які ще й сопіли.
Ось тут вже нам і кінець, подумалося мені. Принаймні Логану.
На наше щастя, почала королева екзамен із Летиції. Поставила її перед собою, скептично оглянула, помацала зверху, знизу, з боків. Моя дівчинка стояла ні жива, ні мертва. Її тремтливі пальці вовтузилися зі шнурком, прив’язаним до моєї лапи. Я зрозумів: Летиція не хоче, щоб я загинув разом із нею. Істинно благородна душа навіть у хвилину небезпеки дбає не про себе!
— Зовсім поганий, — резюмувала Чорна Королева. — Багато-багато годуй, тоді ліпше.
І повернулася до штурмана, котрий, судячи з вигляду, приготувався до смерті. Але його Шаша мацати не стала. Як зачарована, вона витріщилася вниз, на завиті пасма (Гаррі на добрячих півтора фунта нижчий). По-моєму, вона ніколи раніше не бачила рудого волосся. Потягнула за пасмо — перука залишилася у неї в руках, але власне волосся ірландця було такого ж червонуватого відтінку. Це спричинило хвилю захвату у королеви. Вона провела пальцем по веснянкуватих щоках Логана.
— Бон фам! Тре бон![35] — у захопленні вигукнула Шаша, наміть не перевіривши стать красуні.
Воїни довкола нас зацмокали язиками, заґелґотіли. Я не розумів їхньої мови, але здогадувався: кожен просив, щоб наречена з червоним волоссям і золотими плямками дісталася саме йому.
Користуючись свободою, я перемістився на вант грот— щогли, звідки виднокіл був набагато кращим.
Не знати звідки прилетіли дві різнокольорові пташки, не— нідомого мені виду. Сіли поруч і з цікавістю почали мене про щось розпитувати. «Фю-фіть, фю-фіть?» — тріскотіли вони.
Я знаю кілька людських мов, але пташиної, на жаль, не розумію. «Відчепіться пернаті! Не до вас!»
Вигляд у мене солідний, пропорції вражаючі, дзьоб тим паче. Місцеві жителі сахнулися від мене, вилаяли по-своєму і спурхнули. Ніщо більше не заважало мені спостерігати за розвитком подій.
Чорна Королева показала на одного зі своїх молодців, найбільш кремезного і рослого, щось сказала, кивнувши на Летицію. Паруб"яга просяяв товстогубою посмішкою і облизнувся. Підійшов до моєї вихованки, яка зіщулилася зі страху, виплюнув на долоню жуйку і пальцями запхав їй до рота. Очевидно, таким був ритуал женихання. Коли у дівчинки від жаху й відрази зсудомило щелепу, наречений ласкаво потягнув її за носа і, взявши іншим лаписьком за низ обличчя, допоміг жувати — посовав підборіддя туди-сюди.
Решта воїнів дивилися заздрісно і нетерпляче. Вони хотіли знати, кому дістанеться друга жінка.
Однак Чорна Королева не бажала прощатися з чарівницею, яка мала червоне волосся. Шаша поклала Логанові на плече свою важку руку (ірландець присів) і спитала Пронозу:
— Комб’єн фамм, демен?[36]
— Боку, боку! — вигукнув той. — Всім вистачить!
Королева пояснила щось воїнам, викликавши у них вибух захвату. І лише після цього підштовхнула Логана до найстарішого і, певно, найбільш заслуженого серед наближених. Відразу видно мудру правительку: відзначивши одних, вона не забула пообіцяти винагороду і решті.
— Робити мар’яж, пити чарівна вода! — оголосила Шаша.
Вона повела всіх до кают-компанії, посередині якої височів вирізаний із сандалового дерева бовван. Його вибалушені губи лисніли чимось червоним — чи не кров’ю? Всі стіни були розцяцьковані пишними квітковими гірляндами. Королева надягнула одну на шию Логану, другу, не таку рясну, на Летицію. Таким же чином прикрасила вона й обох наречених. Після цього хвилин п’ять всі ритмічно ляскали в долоні і, пританцьовуючи, співали щось тужливе. Ось і вся шлюбна церемонія.
ebooksa