— Де моя Клара? — кричала згори Летиція. — Вона з вами?
— Біс її знає, де ваша птаха! Витягайте мене! Тут більше нема чого робити! — роздратовано відказував Логан.
— Без папуги не повертайтеся!
А я вже ось. Виліз із галереї, скочив на канати і всівся над головою у Гаррі.
— Знайшовся ваш папуга, тягніть!
Якщо «стриб-скок» не працює у горизонтальному напрямку, лишається тільки шукати по вертикалі. Чи просто так у лічилці згадується дашок?
Ми поповзли вгору, я рахував фути і крутив головою.
Еврика!
Приблизно на середині колодязя, тобто якраз за сорок футів від дна, я помітив дещо, що проґавив під час спуску: в одному з квадратних каменів, якими були викладені стінки шахти, хтось вирізав корону. Помітити її міг лише той, хто точно знав би, де шукати.
Я загорлав на всю горлянку і почав гатити дзьобом по знаку, сповзаючи канатом.
— Що ви робите з моєю Кларою? — відразу занепокоїлася Летиція. — Вона кричить таким голосом, тільки якщо сталося щось надзвичайне!
Люба моя, вона турбувалася про мене.
— Що ти там дзьобаєш, телепню? Годі горлати, бо скручу тобі довбешку!
Ірландський нахаба простягнув руку, щоб вхопити мене. І побачив корону.
— Королівський знак? Звідки він тут взявся?
Люльку гойднуло, і Гаррі був змушений впертися рукою у мічений камінь. Саме це, виявляється, і треба було. Пролунав скрип, плита посунулася, і цілий шмат стіни відсунувся, відкривши зяючий отвір. Ми висіли якраз біля верхнього його краю, тобто, можна сказати, впиралися «макітрою в дашок».
Це був вихід у ще одну горизонтальну галерею. Відсвіт лампи блиснув углиб, і там спалахнуло святкове сяйво. Наскільки сягало світло, на підлозі лежали купи срібних брусків і золотих злитків, коштовного посуду, шкіряних лантухів, у яких зазвичай перевозять монету. Це і був скарб, вивезений Невезучим Корсаром із міста Сан-Дієго!
— А-а-а, — неголосно і невпевнено вимовив Логан. Потім голосніше. — А-А-А-А!
І нарешті скільки вистачало духу.
— АААААААА!!!
ebooksa