Всередині було порожньо.
Гаррі кинувся до наступної — те саме. У третій на дні лежала срібна монета. Четверта знову була порожньою.
Задихаючись, щось шепочучи, скрикуючи від жаху, Логан проповз уздовж усієї вервечки. Нікчемна здобич становила два золотих дукати і п"ять брусків із королівським штампом (саме у такому вигляді срібло відправляють з колоній в Іспанію).
Сівши на підлогу, ірландець гірко заплакав. Він утирав ліктем сльози, розмазував їх по обличчю. Мені стало навіть шкода невгамовного пройдисвіта. Скільки зусиль, хитрувань, злочинів — і все намарно! З такою ж невтішністю, напевне, ридма ридала б осиротіла дитина.
Летиція щось кричала згори, та Гаррі довго не відгукувався.
Минуло не менше чверті години, поки він млявою ходою, немов відразу постарівши, дошкандибав назад до колодязя.
— Скарбу тут немає! — крикнув він замогильним голосом. — Його витягла ця чорна жаба, більше нема кому! А ми отруїли її й тепер не знаємо, куди вона все переховала!
— Що-о-о? — перепитала Летиція.
Гаррі склав руки біля рота, повторив ще раз, розбірливіше.
А я знову сів на канат і потер крилом свій чубчик — це сприяє концентрації думки.
Якби Чорна Королева і її люди забрали з колодязя скарб, вони прихопили б і скрині. Навіщо їх тут залишати? Без посудини таку купу металу далеко не перетягнеш.
Ось ключове слово: далеко.
Скарб має бути десь неподалік. А скрині залишені порожніми навмисне — щоб ті, хто сюди дістанеться, уявили, наче їх хтось випередив. Що, коли Пратт просто перетягнув вміст скринь глибше в штрек?
Ні, навряд. Повна нісенітниця. Ось і Логан, стрепенувшись, побіг з ліхтарем по коридору. Нічого він там не знайде…
Лічилка! Адже вона не закінчується словами «з бруса на брусок»! Там ще два рядки:
Я знову потер чубчик. Думай, голівонько, думай!
І до того моменту, коли Логан, піймавши облизня, прибрів назад, версія у мене назріла.
Один стриб, він же скок, у першій печері дорівнював чітко визначеній відстані — десяти футам. Чи не застосовується та сама міра розрахунку і надалі?
Я прострибав штреком відстань, що приблизно дорівнювала сорока футам, і як слід там розгледівся, звертаючи особливу увагу на склепіння коридору. На жаль, жодних ознак сховку.
Однак мої вагання тривали недовго.