Я стрибав уперед — по сяючому металу, глечиках і вазах, лантухах, які брязкали. Певно, Пратт квапився, переправляючи сюди скарб зі скринь. Нечувані коштовності були звалені абияк на довжину тридцяти або сорока людських кроків. Але штрек на цьому не закінчувався, він ішов далі н морок.
Лише тепер влаштування таємної копальні мені стало остаточно зрозумілим.
Побоюючись ворогів, іспанці розробили багатоступеневу систему захисту. По-перше, треба було знайти шлях через каньйони; по-друге — прохід крізь водоспад; по-третє — лаз у другу печеру; по-четверте — розташування справжнього штреку, проритого в середині шахти вздовж срібної жили. Якби не боцман-іспанець, що колись служив на копальні, Пратт не зумів би підшукати такого надійного сховку для скарбу. Дитяча лічилка якнайкраще підійшла для того, щоб зашифрувати шлях до скарбу. Щоправда, Пратт дещо підправив загальновідомий віршик, щоб він точніше відповідав маршруту. Якщо мені не зраджує пам’ять (а вона мені ніколи не зраджує), насправді лічилка звучить так:
Капітан прибрав зайве, дещо злегка переробив і завчив інструкцію напам"ять. Тому він перед смертю все повторював переінакшену лічилку. Ймовірно, у маренні шукав свій скарб і все ніяк не міг знайти…
У галереї за моєю спиною співав і танцював Гаррі Логан. Стеля у галереї була низькою, нижче двох ярдів, тому, підстрибуючи, штурман бився маківкою, але, здається, не помічав цього.
— Папуго, мудра птахо! — щиро вигукнув він, побачивши мене. — Я замовлю тобі золоте кільце на лапу! Я годуватиму тебе сараною в цукрі! А коли ти здохнеш, я накажу прикрасити твоє опудало рубінами! Ось цими!
Він відкрив віко великої сап’янової скрині і тремтячими руками перебирав коштовне каміння. Здавалося, він занурює руки у багряну піну. Стінами ковзали переливчасті відблиски.
Сарану в цукрі їж сам, без золотого кільця я якось проживу, а щодо опудала, то це ми ще подивимося, хто кого переживе, подумки іронізував я, але визнаю, слова вдячності мені були приємні. Я ж не розпещений людською вдячністю.
Пропускаю діалог між навіженим від радості штурманом і Летицією. Пояснення були недоладними, до того ж ускладненими химерами колодязного відлуння. Минуло чимало часу, перш ніж напарники домовилися, як діяти далі. Простіше за все було б спочатку повантажити на дошку скриню, а Логана підняти за наступним заходом, але Гаррі на це не приставав. Він кричав, що не розлучиться «з камінчиками» ці на хвилину, це ж бо розіб’є його серце. Насправді ірландець, звісно ж, боявся, що заволодівши скринькою, Епін полишить компаньйона гнисти в шахті або, гірше того, відріже канат під час підйому. Однак витягнути за один раз І людину, і скриньку Летиції було не під силу. Скільки вона не намагалася, повернути важіль не вдавалося.
Розгнівавшись, вона крикнула:
— Не клейте дурня, Логане! Що заважає мені перерізати мотузку прямо зараз? Ви гепнетесь донизу, скрутивши шию, й я потім прив’яжу новий трос, спущусь і спокійно зберу коштовності!
Згнітивши серце, Гаррі дозволив витягнути скриню раніше, змусивши лікаря присягнутися, що він не відкриватиме піко, а спочатку підніме товариша.
Після стомливих перемовин ретельно закріплена на сидінні скриня нарешті поїхала нагору. На її ляді урочисто сидів я, гордо розправивши крила. Хіба не моїми зусиллями було знайдено скарб?
З натугою Летиція переставила важкий трофей на підлогу. Він важив, певно, не менш ніж сотню фунтів — не в останню чергу через саму скриню, щедро оббиту міддю.
З дірки чулися ревниві вигуки:
— Не заглядайте в неї, не заглядайте! Спочатку витягніть мене, ви присягалися спасінням душі!
Весь час, поки дівчинка крутила коловорот, ірландець чигав «Господи, помилуй мене грішного». Нечасто доводилося мені чути, щоб хтось молився з таким завзяттям. Певно, Гаррі вважав, що в ці хвилини його життя в буквальному сенсі висіло на волосинці. Якби вони з Летицією помінялися місцями, я б не поставив і рисового зернятка на те, що у рудого штурмана чесність переможе жадібність.
— Ви шляхетна людина, Епіне! — схвильовано вигукнув Гаррі, зграбно вибравшись з діри. — Дайте я вас поцілую!
Та Летиція ухилилася від поцілунків штурмана, перемазаного брудом.
— Відчиняйте скриню! Нетерплячка бере, так хочеться поглянути на скарб.
ebooksa