І вони пройшли просто крізь спадаючий згори потік, так само тримаючи скриню за руків"я. Летиція заховала мене під пахву — інакше б я не зумів би прорватися крізь цю перешкоду, та я все одно змок до останньої пір’їнки. Тепер раніше, як за дві години, мені не піднятися в повітря.
Проте на писаря наша неочікувана поява просто зі струменів водоспаду справили сильне враження.
Метр Сальє, який за весь час нашої відсутності так і не зійшов з місця, позадкував, замахав руками, потім почав хреститися.
— Каранда-баранда-дуранда! — грізно викрикнув Логан, фиркаючи і відпльовуючись. — Ось і все чаклунство. Як бачите, друже, ми повертаємося зі здобиччю. Хочете поглянути?
Вибравшись з чаші, в якій пінилася бура вода, вони з Летицією поставили тяжкий вантаж на каміння.
Кліщ увесь затремтів.
— Не знаю, як ви, а я душу дияволу не продавав! — боязко сказав він. — Я лишень отримаю свою законну частину!
Та коли він зазирнув у скриню, вся боязкість його полишила. Королівський писар гепнувся на коліна і тихенько завив від захвату — при цьому, що при денному світлі коштовності сяяли набагато скромніше, ніж при освітленні смолоскипів.
— Ну, досить, досить. — Штурман звів Кліща на ноги. — Дорога неблизька, а вантаж тяжкий. Але ж свій тягар не важить, правда? Зараз я зав’яжу Епіну очі, а ми з вами потягнемо його далі.
Потайки підморгнувши, він пов’язав Летиції чорну хустку на обличчя, але залишив знизу щілинку.
— Тримайтеся за мене ззаду, за пояс, лікарю.
— Ні, нехай іде збоку, — швидко сказав Кліщ. — Я маю бути певним, що він не підглядає.
І ми вирушили у зворотний шлях. Рухалися ще повільніше, ніж дорогою до копальні — скриня важила чимало, а змінити руку Логан не міг, тому кожні сто кроків просив зробити перепочинок. Щоразу під час зупинки Кліщ відкривав ляду і пожадливо дивився на коштовності; під час ходьби він теж мав чим зайнятися — беззвучно ворушив губами, перевіряючи кількість кроків від рогу до рогу. Штурман скоса поглядав на зосередженого писаря, злегка викривляючи рота в недобрій посмішці.
Я теж вів підрахунок. Коли до місця, де нас очікував Проноза, залишався один поворот, під час чергового перепочинку Гаррі раптом сказав:
— Я зовсім знесилений. Дайте-но рому, Епіне. Здається, я заслужив цю маленьку винагороду. Пан Сальє обійдеться. Він скоро зміниться, а мені тягнути скриню і далі.
Розрахунок був точним: люди типу Кліща не можуть допустити, щоб хтось зазіхав на їхні права.
— Я теж стомився! — обурено вигукнув він. — На відміну від вас я не звик до грубої праці. Я член королівської гільдії писарів, а не носій!
— Грець із вами. Пийте першим. Але не більше трьох ковтків.
Отруєний ром з булькотінням полився в пащеку «члена королівської гільдії». Не відриваючись, Логан дивився, як у Кліща сіпається гострий кадик.
— Досить, залиште й іншим!