Не знаю, що підмішала Летиція в напій, але дія напою була швидкою.
Передаючи штурману флягу, Кліщ похитнувся. Потім сів на скриню і схопився за скроні.
— Щось голова йде обертом, — промимрив він, після чого відразу ж повалився на землю і більше не поворухнувся.
— Прекрасна робота, Епіне. — Рука Логана креслила в повітрі швидкі хрести, очі були спрямовані в небо. — Господи, Ти бачиш, що це не я.
Моя дівчинка зірвала пов’язку і мовчки подивилася на нерухоме тіло.
— Що далі? — запитала вона.
— Беріться за ручки. До Святого Маврикія — як палицею кинути.
Вони понесли скриню, а я сів на землю біля метра Сальє і переконався, що він живісінький, просто спить міцним сном. Хто б сумнівався?
Повернувшись на плече до Летиції, я вдячно торкнувся дзьобом її щоки. В Японії кажуть: «Самурай не обирає пана, але щасливий той, хто служить шляхетному мужу». Додам від себе: «Чи шляхетній діві».
Мічмана біля статуї не виявилося. Кам"яний товстун незворушно витріщав на нас свої порослі мохом очі, дзюрчав струмок, але Пронози ніде не було.
— Куди подівся триклятий молокосос?
Гаррі спантеличено озирнувся. Обійшов довкола валуна — і зупинився. В груди йому вперся ствол пістоля. Там причаївся Проноза. Він був схожий на готову до відсічі тваринку, яку загнали в куток: очі, мов щілинки, зубі вишкірені.
— Куди ви поділи Кліща? — запитав мічман свистячим шепотом.
Виходить, хлопчисько був не таким уже й дурником.
— Я ж сказав: вогнепальну зброю з собою не брати. — Логан не звертав уваги на дуло. — Ти сховав пістолет під одягом? Але навіщо?
— Вам не вдасться мене прикінчити! Не з тим зв’язалися!
Проноза відійшов ще на крок і зупинився. Більше задкувати не було куди.
— Заспокойся, дурню. Для чого ти нам знадобився? Кліщ живий-здоровий. Ми залишили його охороняти вхід до сховку. Якби ти тільки бачив, скільки там золота! — Гаррі поманив мічмана за собою. — Поглянь-но, що у нас тут.
Хлопець пішов за ним дуже обережно, а зброю тримав напоготові. Та Летиція відкинула ляду, зі скрині вихопилося чарівне сяйво, і Проноза, забувши свій страх, кинувся до скарбу.
Знову, вже втретє за короткий час, я мав можливість спостерігати, як у людини затьмарюється свідомість від жадібності. Ірландець співав і танцював, писар вив, а мічман повівся ще дивніше: він уткнувся у скриню, наче собака в миску, і почав цілувати коштовні камені. Пістоль валявся на землі кинутий і забутий, штурман крадькома підняв його.
ebooksa