— Треба швидше зніматися! Ми доженемо Логана, і я згодую його акулам!
У групі моряків, котрі залишилися біля шлюпки, виникло хвилювання.
— Чому ви розмахуєте руками, капітане? — не витримав старший із них, артилерійський офіцер Кабан. — Що трапилося?
Дезессар розвернувся, хотів відповісти — Летиція ледь встигла схопити його за рукав.
— Заждіть, — тихо сказала вона. — Навряд чи ви відшукаєте в океані Логана. Він знає ці моря краще за вас. Дарма згаєте час. А я можу запропонувати вам дещо краще.
Я наставив вуха. Що вона має на увазі?
Це ж запитання поставив і капітан.
— Що ви маєте на увазі?
— Я ж сказала вам, що майже нічого не змогла зробити. Але дещо мені все ж вдалося. Допоки негри переносили і вантажили скарб, я змогла потихеньку поцупити одну зі скринь. Вона була найлегшою, інших мені було не підняти. Зате вона виявилася найціннішою. В ній не золото і не срібло, а коштовне каміння. Багато, дуже багато!
— Коштовне каміння? — глитнувши, повторив Дезессар і махнув матросам, які базікали, щоб не заважали:
— Діаманти, рубіни, сапфіри, смарагди. Ось стільки. — Вона розвела руки ширше плечей. — Логан ледь не сказився, коли побачив пропажу. Бігав берегом, горлав. Але я заховалася, а вода почала спадати. Довелося їм відплисти без коштовностей.
Капітан схопив її за руки.
— Де вони? Де?!
— У надійному місці.
Він пожирав її очима. Від хвилювання брови ходили вгору і вниз.
— Розумію, — повільно мовив Дезессар, перейшовши на шепіт. — Ви не хочете ділитися з усіма. І не треба! Якщо скриня невелика, її можна непомітно переправити до мене в каюту і зачинити в рундуку. Без мене вам здобич із острова все одно не вивезти. Ми поділимо все навпіл, це чесно.
Дівчина опустила погляд.
— Пропоную вигіднішу оборудку. Ви отримуєте все. Натомість відпустите полоненого і залишите ялик, на якому ми сюди припливли.
Ось у чому полягав її задум! Направду, це найдивовижніша з дівчат! Вона готова пожертвувати будь-якими скарбами заради коханого!
У Дезессара відвисла щелепа. Та за мить спантеличення змінилося зневажливою посмішкою.
ebooksa