Капітан збігав до ялика і притягнув звідки бурдюк для води, пообіцявши, що натомість дасть англійцеві інший, зі шлюпки. Зсипав у цю легку, зручну тару вміст скрині. У результаті вантаж вийшов удвічі, якщо не втричі легшим, і Дезессар зміг взяти його під пахву.
— Ну ось, — задоволено мовив щасливий власник скарбу. — У себе в каюті я перекладу камінчики в надійне місце. А далі… Я вже знаю, що мені робити.
Поки ми чекали на повернення шлюпки, він з мрійливою посмішкою розказав, як розпорядиться скарбом.
— Ви, певно, думаєте, що я заберу все собі? Ні, мадемуазель. Самого багатства мені замало. Я хочу бути дворянином і готовий за це добре заплатити. Повернувшись до Сен-Мало, я попрощаюсь з мсьє Лефевром. Я споряджу власний корабель, зовсім невеличкий. Якщо водотоннажність корсарського корабля менш ніж 70 тонн, а екіпаж менш ніж двадцять чоловік, брати з собою адміралтейського писаря необов’язково. Ми поваландаємося в морі місяць або два. Захопимо якийсь англійський корабель. А на ньому — ось дивина — знайдеться скриня з коштовностями. — Дезессар труснув бурдюком, який ні на мить не випускав із рук. — Здобич я, як слід, зареєструю в адміралтействі. Третина піде в королівську скарбницю, третину отримаю я як власник корабля, а третина піде екіпажу. Я запишу в команду мічманами і юнгами своїх чотирьох синів і восьмеро племінників, та ще кількох свояків. Згідно з традиціями, якщо сума королівської частини перевищує мільйон ліврів, капітан може подавати прохання про дворянський патент. Тицьну декому в адміралтействі і геральдичній палаті тисяч п’ятдесят або сто, і все влаштується. Осяду поблизу Сен-Мало, побудую собі замок і забуду про море!
Не впевнений, що Летиція слухала блаженні патякання капітана. Вона пильнувала оком за човном, що наближався — точніше, за скутим ланцюгом чоловіком, який сидів на кормі біля стернового.
— Якого біса робить тут піп? — запитав раптом Дезессар, насупившись.
Серед матросів темніла ряса отця Астольфа.
Він першим зістрибнув у чорну воду, що зблискувала іскрами, і рішуче пішов до капітана.
— Я не дозволю залишити людину на безлюдному острові! — закричав добрий францисканець. — Іменем Господа, заклинаю вас не коїти подібного злочину! Інакше — так і знайте — я теж залишуся тут!
Благородні прагнення часом бувають винятково недоречними, подумав я. Тільки ускладнюють усім життя, створюючи зайві труднощі.
Поки Дезессар товкмачив капелану, що змінив свій початковий намір і полонений буде доставлений на Мартиніку, Летиція відвела лорда Руперта вбік і почала вдавати, ніби оглядає його.
Там було, що оглядати. Зблизька стало видно, що обличчя Грея розбите, з, рота тече кров.
— Я не люблю, коли мене кудись тягнуть, нічого не пояснюючи, — з гідністю мовив полонений. — Довелося дати кайданами по довбешці кільком грубіянам. Але їх було надто багато. Вони витягли мене на палубу і скинули в шлюпку. Якби я знав, що вони везуть мене до вас, я б не опирався.
Матроси залишилися в човні і завели звичну баладу про сокола і ластівку. А я дивився на мою вихованку та її коханого. На серці було важко.
Незбагненна річ краса. Лорд Руперт був у порваній одежі, побитий, у синцях і подряпинах, але його обличчя, осяяне срібним світлом, все одно було прекрасним. Є люди, привабливість яких неможливо знівечити нічим. А може, я просто дивився на Грея очима Летиції, тобто очима кохання.
З іншого боку на мою дівчинку я також дивився з безмежним обожнюванням, однак прекрасно розумів, що вигляд у неї геть жалюгідний. Після поєдинку, численних падінь, відчайдушного борсання в трясовині Летиція була вся вкрита синцями і подряпинами. Одне око наполовину запухло, забите вухо смішно відстовбурчувалося, волосся злиплося, на шиї синіла смуга — слід від ручищ Чорної Королеви.
Як на те, ще й матроси нині з особливим почуттям виводили безнадійний приспів:
Уривчастим голосом Летиція пояснила полоненому, що на нього чекає, і тицьнула ключ від кайданів, який встигла взяти у капітана.
Дівчинка дивилися на лорда Руперта довгим і жадібним поглядом, немов хотіла запам’ятати цю мить назавжди, до кінця днів. Я з сумом відчував, як в її душу краплина за краплиною проникає гірка отрута. Ця отрута ніколи не розтане; вона буде вічно ятрити серце і не дозволить моїй вихованці знайти щастя з жодним із чоловіків. Іншого просто не буде. Та й те сказати, де знайдеш чоловіка, здатного зрівнятися з Рупертом Греєм? Хай буде проклятим той день, коли я побачив на містку багрянокрилого фрегата людину з каштановим волоссям!
На шлюпці співали: