Я поглянув на П’єра. Той був спокійний і зосереджений.
— Отче Гільйоме! Я приходити вчасно?
Він прийшов вчасно — сонце саме торкнулося верхівки найвищого дерева.
— На брата Петра слід накласти покуту, — відразу ж втрутився Ансельм. — Усе ж таки брат-бенедиктинець і якась донна проводять разом ніч…
Нормандець розгублено кліпнув, і я вже зібрався прийти йому на допомогу, коли втрутилася Анжела:
— Не слухайте його, отче Гільйоме! Воістину отець Петро вчинив як славний лицар Тристан, тому що поклав між нами ґирлиґу замість меча.
— Та що ти таке казати! — нарешті обурився П’єр. — Ми взагалі не спати… не спали. Я вогнище… багаття запалив. Демон ходив. Я молився. А потім два демони приходити…
— Що?
Це вже занадто. Хоча якщо навколо Артигата ходить один демон, чому б не з’явитися цілій дюжині?
— Там погане місце, отче Гільйоме. Дуже погане.
— Ага! — знову втрутився Ансельм. — Дорога праворуч. Я ж казав! Вона нас обманювала, отче Гільйоме. Вона все тут знає!
Я зітхнув:
— Брате Ансельме! Коли говориш про присутніх, не можна називати їх «він» або «вона».
Італієць криво всміхнувся.
— Нехай! — Анжела виразно глянула на хлопця, й той поквапився відвернутися. — Ви воістину втілення любові до ближнього, отче Гільйоме! Так, каюся, я непогано знаю ці місця. Ви, напевно, вже зрозуміли це, отче Гільйоме. І праворуч нам ходити не варто.
— Погане місце там, — підтвердив нормандець. — Демони…
Я задумався, не знаючи, на що зважитися. Певна річ, можна повернутися до Артигата, радіючи, що нам пощастило більше, ніж братові Умберто. Мене не посилали ловити — або виганяти — кошлатих демонів. Але все це якось пов’язане з Жанною де Гарр. Цими дорогами ходила вона, коли служила в замку. Вочевидь, саме сюди вона втекла перед весіллям.
— І все ж таки подивимося, — я підвівся й кивнув П’єру. — Веди нас, брате Тристане! «Погане місце» може бути різним. Наш добрий брат Христофор, наприклад, вважає «поганим місцем» шинок, де розбавляють вино. Отець Сугерій вважає «поганим місцем» королівський двір, особливо апартаменти принцеси Аліонори. А от отець Бернар упевнений, що «погане місце» — це наше Сен-Дені. Особливо його дратує новий собор — йому більше до вподоби стара руїна, тому що Господу, як вважає абат Клерво, слід служити в строгості…
«Погане місце» брата Петра спочатку не здалося таким уже й поганим. Десь за годину дорога вивела нас у невеличку долину, по дну якої біг вузький струмочок. Тут дорога закінчувалася й починалася стежка, де насилу могла пройти одна людина.
— Сюди, — кивнув П’єр, — тільки краще не ходити.
ebooksa