Я ледь стримався, щоб не поморщитися. А ще вважають, що ченці — найгірші лихослови! Чи це тільки в моїй присутності Його Преосвященство не церемониться?
— Давно треба було її просто заарештувати й підвісити на дибу. Не хотілося сваритися з Міланом… Вирвати б кілька нігтиків з її білих ручок, одразу б заспівала! Протобестія!
Пасаж про «білі ручки» пролунав не просто переконливо, а з явним почуттям. Чимось невідома мені сестра з Мілана встигла добряче зачепити монсеньйора. Чи не в цих білих ручках річ?
— Уявіть собі, сину мій! Десь за два тижні до вашого приїзду сестри Агнеса й Перепетуя — ті, що приїхали із цією шахрайкою з Мілана, — попросилися назад у монастир. Я не став заперечувати, але ж, певна річ, зажадав, щоб сестра Цецилія залишилася.
— Але навіщо, Ваше Преосвященство?! — не витримав я. — Слідство закінчено. Наскільки я зрозумів, у всіх лиходійствах винна вдова Піо, котру й наздогнав Суд Божий!
Посмішка — хитра й водночас поблажлива:
— Ми ж із вами розумні люди, брате Гільйоме!
«Ми із вами»! Монсеньйор волів спуститися до рівня скромного ченця із Сен-Дені. Напевно, саме час запишатися.
— Слідство, сину мій, займалося історією Жанни де Гарр і було проведене в повній відповідності до інтересів Святої Католицької Церкви й нашої єпархії…
Сподіваюся, при цих словах у мене був досить серйозний вигляд.
— …Та дещо залишилося поза межами розслідування. І насамперед, який диявол приніс цю…
Я поквапився перехреститися, він — теж.
Напевно, Його Преосвященство збагнув, що його кості викинули «тринадцять», а тому закашлявся, почервонів і, нарешті, видихнув:
— Прости Господи! Коли я подумаю про цю ханжу, про цю тихоню…
— Сумно дізнатися, що сестри з обителі Святої Агнеси відрізняються настільки непорядними якостями.
Він знову почав багряніти — цього разу страшно, до чорноти. На мить я справді злякався за єпархію, якій загрожувала небезпека овдовіти. Нарешті, монсеньйор різко видихнув і ляснув по столі широкою долонею:
— Брате Гільйоме! Давайте домовимося. Ви проводите роки в своїй келії й ведете єлейну балаканину, від якої, зізнатися, мало користі. Я захищаю інтереси Святої Церкви в цих горах, де часто потрібен воїн, а не богослов. А тому ставтеся з повагою до мене й до мого сану! Бачить Господь, я іноді нестриманий… Я маю на увазі, нестриманий у висловлюваннях. Але все це заради збільшення слави Господньої!
Сподіваюся, я сприйняв догану з належною смиренністю. Обличчя Його Преосвященства поступово перемінило багряний відтінок на світло-морквяний. Він легенько відкашлявся й зітхнув:
— Думаю, ви мене зрозуміли… Отже, я хотів дізнатися, навіщо сестра Цецилія приїхала в Пам’є. Звичайно, в усьому винна ця клята відьма, яку справді наздогнав Суд Божий і з приводу чого ви, здається, насмілилися іронізувати. Але навіщо їй сюди їхати? Може, в неї була змова із вдовою де Піо?
Я відвернувся, щоб не заробити ще нотацію. Зовсім доладно — черниця з Мілана змовляється з відьмою з Артигата, щоб приїхати в Пам’є й там зазнати її злочинницьких чарів! Не дивно, що це навіть не зважилися записати в документи слідства.
ebooksa