Овернський клірик

— Так. Мій брат хворий і не може володіти собою. Іноді він іде з дому, й тоді… Втім, що я кажу? Адже ви все знали, отче Гільйоме! Від самого початку!

— Ні, сину мій. Тільки з тієї хвилини, коли побачив на вашому браті пояс — той самий, що й на демоні.

Сеньйор Домінік похитав головою, щось промовив незрозумілою мовою. Незрозумілою — але не такою вже й незнайомою. Саме цією мовою намагався заговорити зі мною сеньйор Гуго.

— Я не розумію.

— Розумієте, — сеньйор Домінік підвівся й подивився мені просто в очі. — Я не смію сперечатися з посланцем гарме. Але прошу — дайте нам поїхати! Передайте тому, хто вас послав, що ми… Втім, ні, просто розкажіть, що бачили.

Ми не розуміли один одного. Він вважав мене посланцем якихось гарме — чи не дерґських чарівників? Але чому? Чому його брат намагався захиститися від мене хрестом?

— Сеньйоре Домініку, — подумавши, почав я. — Не будемо зараз про це. Я прибув сюди за дорученням Його Високопреосвященства, щоб з’ясувати правду про Жанну де Гарр. Я хочу знати, хто вбив її, хто вбив самозванку.

Його обличчям промайнув дивний вираз — Домінік був явно здивований. Навіть вражений.

— Але ж… — його очі зупинилися на Анжелі. — Хіба вона…

— Я нічого їм не сказала, — швидко промовила дівчина. — І не скажу. І нехай розсудить вас Господь, сеньйоре Домініку!

Ансельм, не втримавшись, гмикнув. П"єр докірливо глянув на Анжелу. Д’Еконсбеф знизав плечима:

— Тобі видніше… Отче Гільйоме, ще раз прошу вас — дайте нам поїхати. Нам потрібно тижнів зо два — батько не може ходити.

— Я не змушую вас їхати! — здивувався я. — Але мені треба, щоб ви сказали правду.

— Ви… Ви думаєте, що я вбив Жанну? І ту жінку?

— Їх убито, — якомога спокійніше відповів я. — Можливо, ви не винні. Але це міг зробити Пилип — адже він хворий. Він уже намагався напасти на нас!

— Напасти? — схоже, Домінік був вражений.

— Уявіть собі, сину мій. Він міг зустріти Жанну… Або зіткнутися в лісі з тією чорнокосою, котру ви послали до Артигата.

Д’Еконсбеф поволі похитав головою.

— Ні… Ви не розумієте… Пилип не винен. І ніхто з нас не винен. Якщо ви нацькуєте на нас чернь, то вам доведеться відповідати. І перед Христом, і перед Високим Небом…

— Що? — Ансельм підхопився, та я жестом зупинив його.