Овернський клірик

22
18
20
22
24
26
28
30

— Що ж це? — Ансельм, не відпускаючи моєї руки, озирнувся, й раптово скрикнув:

— Зрозумів! Зрозумів! Отче Гільйоме!

— Нехай воскресне Господь і нехай розточаться врази його, — пробурмотів П’єр і обережно доторкнувся до мого ліктя. — Знову! Святий Бенедикт!

— Не галасуй! — Ансельм нетерпляче смикнув плечем. — Отче Гільйоме, зубці! Бачите, їх сім! Корона! Корона без обруча! Герб — дивний герб д’Еконсбефів! Зубці на лазуровому тлі, й під ними — граалів хрест. «Ко Пендра гену»…

— Храм лоґрів! Отче Гільйоме, тепер усе зрозуміло! Тут — храм, у підземеллі — склепи. Тут їхнє капище!

— Було, — я обережно звільнив свій лікоть. — Було, брате Ансельме. Тепер — це лише примара…

АВЕНТЮРА П"ЯТА

ПРО ТЕ, ЯК В ОКРУЗІ ПАМ’Є ПОЧАЛАСЯ ВІЙНА

I

— Ви даремно не зачекали мене, сину мій! — тон монсеньйора Арно де Лоза не обіцяв нічого доброго. — Ваші дії… Я навіть не знаю, як їх називати!

Монсеньйор де Лоз виглядав велично. Чи то майже велично. У кожному разі, він був надзвичайним, сидячи в уже знайомому мені кріслі. Щоправда, коли б не мантія, митра й палиця, прикрашена блискучим камінням, я б сказав, що єпископ дуже скидається на різника: кремезний, плечистий, із грубим, трохи червонуватим обличчям. Поруч із ним месір Жеанар де Юр виглядав жалюгідно.

Він і не намагався якось виділитися, скромно примостившись у кутку на низенькому табуреті. Господар повернувся, й служка відразу згадав своє місце.

— Не знаю, — повторив монсеньйор. — Як це назвати…

— Я вам допоможу, Ваше Преосвященство, — не витримав я. — Це можна назвати виконанням обов’язку. Або виконанням наказу легата Святого Престолу — що вам більше до вподоби.

— Обов’язку? — останньої моєї фрази він волів не почути. — Ви приїжджаєте до моєї єпархії, перевертаєте все догори дриґом, ведете допити, непокоїте людей…

— Мені дуже зрозуміла ваша турбота про душевний спокій пастви.

Напевно, останні слова були все ж таки зайвими. Єпископський кулак гримнув об стіл. Брат Жеанар злякано підстрибнув.

— Не забувайтеся, сину мій! Ви — у моїй єпархії. Ніхто не дозволить вам каламутити розум простолюду й підривати довіру до Святої Церкви! Ваше розслідування зайве. Ні, воно просто небезпечне! Ви змушуєте людей думати, що моє слідство велося недбало! І це в той час, коли кляті катари починають простягати свої клішні до Пам’є!

Я оцінив і пасаж про «клішні», й щиру турботу про спокій славного міста Пам’є.

— Але, Ваше Преосвященство, слідство справді…