— Я? — до нього почало доходити. — Я… Я бачу…
Він задумався, потім посміхнувся:
— Я бачу… Пласка вершина, навколо скелі. Посередині два кам’яні стовпи… Або плити, точно сказати важко. Між ними щось схоже на чорну, хмару, яка парує.
Я мимохіть озирнувся. Господи, але чому? Що з нами відбувається?
— Такі самі хмари по краях. Словом, страшнувато.
— Еге ж, — втрутився П’єр. — Чорні примари! А що, ви їх не бачити, отче Гільйоме?
— Анжело, а ви? — поцікавився я.
— Так… — дівчина знову визирнула з-за нормандцевого плеча. — Сьогодні вони — як хмара. Але іноді вони бувають схожі… Ні, не можу…
Я подивився на залиту зоряним світлом вершину. Чорні примари, он воно як?..
— Брате Ансельме, візьміть мене за руку.
— О Господи!
Він побачив — побачив те, що я помітив відразу.
Пітьма зникла. Там, де мої супутники бачили чорноту, яка парувала, колихався білий вогонь. Величезний купол накривав вершину, світло переливалося, іскрилося, утворюючи величезні хисткі колони. Посередині, під вогненним склепінням, застигли сім рівних білих зубців, які відливали холодним синюватим світлом.
…Храм. Незбагненний, моторошний — і невимовно красивий.
— Матінко рідна! — П’єр підняв руку до чола, але перехреститися забув. — А-а… Куди…
Я помітив, що італієць міцно тримає брата Петра за руку.
— Що? — Анжела, не розуміючи, підійшла ближче. Ансельм, посміхнувшись, дав нормандцеві спокій і торкнувся до її плеча.
Дівчина скрикнула й упала навколішки, закривши обличчя руками.
Вогонь пульсував. Від купола до вершин зубців прослизали короткі білі блискавки.
Мені здалося, що я чую рівний низький гул, який долинав звідкись із надр гори.
ebooksa