— Отже, ці дві сестри благополучно відбули до Мілана. Я зібрався до Фуа, сестра Цецилія висловила побажання їхати зі мною, щоби відвідати знаменитий собор Святого Інокентія. Ми виїхали, й наступного дня вона втекла.
Отже, сестра Цецилія втекла. Трохи раніше десь у горах заблукав брат Умберто, а трохи пізніше самозванка де Гарр зустріла розлюченого ведмедя. А ще пізніше…
— Монсеньйоре, — зауважив я. — Коли посилатимете своїх людей на пошуки сестри Цецилії, нехай заразом пошукають і Армана де Пуаньяка. Це друга людина, з якою хотілося б поговорити.
Темні брови здивовано піднялися.
— Із цим віланом? Але навіщо? Нехай ним займається староста Артигата! Я вже з ним говорив, причому не один раз.
Я кивнув. Отже, де Пуаньяка шукати не будуть. Може, й на краще, інакше йому теж загрожує зустріч із ведмедем.
Розмова явно добігала кінця. Я вже хотів відкланятися, але де Лоз зупинив мене рухом широкої долоні:
— Не поспішайте, брате Гільйоме. Як ви вже зрозуміли, Його Високопреосвященство ввели в оману. Слідство закінчено, й закінчено в цілковитій відповідності до закону. Та все ж таки присутність його посланця дуже доречна. Так, доречна!
Він покрутив товстими пальцями, потім кинув на мене швидкий уважний погляд:
— Брате Гільйоме! Ви… справді бачили демона?
Казати правду не хотілося, брехати — теж.
Я знизав плечима:
— Я бачив якусь істоту, досить схожу на ведмедя. Але чи демон це…
— Бачили! — вказівний палець зметнувся вгору. — І бачили його неподалік від замку сеньйора Гуго д’Еконсбефа.
— Так, Ваше Преосвященство.
Він був задоволений. Більш того, монсеньйор Арно де Лоз був у захваті.
— Отже, ви його бачили! Це вже не вигадки дурних віланів, яким ввижається демон за кожним кущем! Сподіваюся, ви й ваші супутники зможуть це підтвердити перед Його Високопреосвященством?
Він до чогось хилив, чогось домагався. Адже «демони» живуть у замку, про який Його Преосвященство щойно згадав!
— Тепер ви розумієте, сину мій, наскільки відповідальний мій сан і наскільки тяжка ноша. Округ Пам’є — це не Іль-де-Франс! Отже, сину мій, я сміливо зможу посилатися на вас…
— Заждіть! — я підхопився, відчуваючи, що діється щось дивне. — Ваше Преосвященство! Я зовсім не впевнений, що ця істота — справжній демон. Може, це творіння Господа…
ebooksa