Овернський клірик

22
18
20
22
24
26
28
30

— Отже, ці дві сестри благополучно відбули до Мілана. Я зібрався до Фуа, сестра Цецилія висловила побажання їхати зі мною, щоби відвідати знаменитий собор Святого Інокентія. Ми виїхали, й наступного дня вона втекла.

Отже, сестра Цецилія втекла. Трохи раніше десь у горах заблукав брат Умберто, а трохи пізніше самозванка де Гарр зустріла розлюченого ведмедя. А ще пізніше…

— Монсеньйоре, — зауважив я. — Коли посилатимете своїх людей на пошуки сестри Цецилії, нехай заразом пошукають і Армана де Пуаньяка. Це друга людина, з якою хотілося б поговорити.

Темні брови здивовано піднялися.

— Із цим віланом? Але навіщо? Нехай ним займається староста Артигата! Я вже з ним говорив, причому не один раз.

Я кивнув. Отже, де Пуаньяка шукати не будуть. Може, й на краще, інакше йому теж загрожує зустріч із ведмедем.

Розмова явно добігала кінця. Я вже хотів відкланятися, але де Лоз зупинив мене рухом широкої долоні:

— Не поспішайте, брате Гільйоме. Як ви вже зрозуміли, Його Високопреосвященство ввели в оману. Слідство закінчено, й закінчено в цілковитій відповідності до закону. Та все ж таки присутність його посланця дуже доречна. Так, доречна!

Він покрутив товстими пальцями, потім кинув на мене швидкий уважний погляд:

— Брате Гільйоме! Ви… справді бачили демона?

Казати правду не хотілося, брехати — теж.

Я знизав плечима:

— Я бачив якусь істоту, досить схожу на ведмедя. Але чи демон це…

— Бачили! — вказівний палець зметнувся вгору. — І бачили його неподалік від замку сеньйора Гуго д’Еконсбефа.

— Так, Ваше Преосвященство.

Він був задоволений. Більш того, монсеньйор Арно де Лоз був у захваті.

— Отже, ви його бачили! Це вже не вигадки дурних віланів, яким ввижається демон за кожним кущем! Сподіваюся, ви й ваші супутники зможуть це підтвердити перед Його Високопреосвященством?

Він до чогось хилив, чогось домагався. Адже «демони» живуть у замку, про який Його Преосвященство щойно згадав!

— Тепер ви розумієте, сину мій, наскільки відповідальний мій сан і наскільки тяжка ноша. Округ Пам’є — це не Іль-де-Франс! Отже, сину мій, я сміливо зможу посилатися на вас…

— Заждіть! — я підхопився, відчуваючи, що діється щось дивне. — Ваше Преосвященство! Я зовсім не впевнений, що ця істота — справжній демон. Може, це творіння Господа…