Вона прозріла.
— Ти плакала?
Князь помітив засохлі патьоки сліз.
— Я дуже вдарилася, мій князю.
Князь спохмурнів.
— Більше цього не повториться.
Трохи помовчали. Князь втупив очі у землю і не рухався. Затим звів погляд — Ксеня дивилася на нього.
— Я страшний, правда, Ксеню? — несподівано запитав князь. — Я страшний…
— Ні! Ні! Ви що? — Ксеня піднялась і раптом міцно обняла Святослава. — Що ви кажете? Це не так! Не так!
Топеш теж обняв дівчину.
— Я страшний, бо виродок… Я таким народився, і се через кровозмішення. Близьких родичів, розумієш? Після війни чистих князів було мало, роди виснажувались, потрібне було потомство, нащадки, їх зачинали всередині родів. Діти народжувались або мертвими, або такими, як я… Роди вироджувались. Мені пощастило — моя мати … покійна… була до певної міри нормальна. От батько — ні. Батько — так ж потвора, як і я, та ще й, мабуть, материн рідний брат чи навіть син.
— Славо… — Ксеня схлипнула.
— Знаєш, Ксеню, я хотів би тебе попросити, якщо твоя ласка…
— Так, мій князю, будь-що.
— Не зви мене князем.
Ксеня здивувалась і зазирнула Топешу в очі.
— Але ж ви дійсно мій князь.
— Ні, Ксеню…Як би тобі сказати… Треба було б так багато слів, але…я завдячую тобі… Не знаю, як сказати… Не можу сказати… Ксеню, я тебе… Не можу! — заплющив очі. — Дай руку, будь ласка.
Ксеня подала. Топеш ніжно взяв її долоньку в свою та поцілував. Потім дістав щось із-під поли свитки. Це «щось» спалахнуло яскравим густо-червоним огнем. І Ксеня знала, що то. То княжий перстень-обручка.
— Сама прийшла в руки, — усміхнувся ніяково Топеш. — Якраз учора. Якась неймовірна удача. Правда, довелося прирізати одного волоцюгу. Ха-ха! Уявляєш?
ebooksa