Топеш штовхнув переляканого магістра обличчям у розбитий вітраж.
— Дивись на мої легіони!
Жах! Жах! Вузенькі вулички загубленого між гір містечка були всуціль забиті живими мерцями. Будинки загорались і падали. У повітрі снували тіні, ловили людей по провулках. Найбільше скупчення кровопивців зосередилося навколо замку. Вони стояли і — магістру так здавалось — дивилися саме на цей вітраж.
Магістр мовчав. Топеш, тримаючи його одною рукою, розмотав іншою якийсь згорток. То був його меч.
— Добився мого усунення? — сердито оскалився князь і прохромив клинком магістра. Потім штовхнув тіло вниз, і воно, вдарившись об кріпосну стіну, було схоплене й розтерзане стоячими внизу упирями.
До смерті перелякані люди в кутку тронної зали, брудні та скривавлені від ударів, стояли непорушно. Топеш окинув їх поглядом і, витираючи обличчя шматком чорної ганчірки, вилетів у розбитий вітраж.
ІІ
Перед самим ранком ніч стає найтемнішою.
Блякнуть і зникають зірочки на небі, ховається місяченько, а мутна вранішня заграва, що ще не встигла прийняти на себе повноваження ночі, — всього лише збайдужілий самовидець гибелі її та народження нового дня.
Січ спала.
Спали люди, тварини, дерева навкруги і жадної душі не було видно на далекі версти туди, куди сягав погляд поодиноких дозорців та сторожі.
Саме лиш виття степових вовків…
Січ спала і не чула, як Безрідний, відвівши очі двом вартовим коло битого шляху, притулив вухо до дорожньої куряви, прибитої росою.
Прислухався.
Ні-ні, не втратив ще нюху розтреклятий негідник. На шляху хтось-таки є, і прямує він, не жаліючи коня, сюди, у бік фортеці.
— Ту-дум-ту-дум-ту-дум!
Максим звеселився. Усе відбувалося як треба.
Гонець летів одинокою тінню в степу, видимою нині, може, тільки Безрідному й більш нікому.
— Ньо! Ньо!
Безрідний уже принишк у вимитий весняними потоками рівчак коло самого шляху.
ebooksa