Дума про Хведьків Рубіж

— То Черниш чи що?

— Угу.

— А чого він завівся?

— А… скарб знайшов…

— Як то?

— Та…Упився вже розтриклятий вкінець… Бачив, собака дохлий коло радного кола скраю другу неділю валяється?

— Бачив.

— Ото заходе Черниш опівночі, п’яний, як свиня, де й нализався, каже, скарб то, а не здохлятина! Ніби чув од когось, що скарби падлом перекидаються як коли. Сам наче бачив, як воно опівночі в купу злотих перекинулося… Червінцем якимсь тутечки тряс. Не інакше як у кума свого, гад, позичив та й забувся. Третій тиждень не прохмеляється, скотина…

— А… — протягнув Хведько. — Шевчика б вам сюди… Ти чув, Вернигора явився?

— Не чув.

У цю хвилю Черниш тягнув худого пристаркуватого козака до майдану. Стало трохи розвиднюватися.

— Носом! Носом натовчу!

— Та…та… к-ку-у-ди? В здо-о-х-ляку?

— На, їж!

Черниш кинув того додолу коло падла.

— Здохляка йому…

— Ну шо? Здохляка! Чого було і йти…

— Здохляка?!

Черниш підбіг до покидька на землі.

— Здохляка?! У! Суко! Отака здохляка?!