Непрохані

— Протягом терапії, яку я проходив у коледжі, я ледве міг пригадати її обличчя. Але після цих снів я пам’ятаю кожну дрібницю.

— Та це просто тому, що…

— Джеку, помовч і дай сказати. Одного разу у вихідний день я пішов гуляти до парку з Бетані, моєю молодшою. Їй тільки виповнилося два роки. Й от везу я її на триколісному велосипеді, такому, знаєш, з ручкою, щоб дитина не мусила крутити педалі. Я дуже втомлений, бо робота, безсоння, такий похмурий день, і звертає на дощ, і загалом я просто більше не можу. Я кажу їй, що час додому. І тут вона повертається, дивиться на мене — й ось воно.

— Що — воно?

— Навіть не знаю, як описати. Бетані, звісно, дуже розсердилася, бо хотіла ще погуляти, але справа не в тому. Воно на мене аж кинулося. З її… з її очей.

— Не розумію.

Фішер знизав плечима.

— А за декілька днів… ну, діти швидко змінюються, з тижня на тиждень, з дня на день. Знаєш, як воно. Бетані якраз у тому віці. Але…

— Та що «але», Ґері?

— Минуло тижні два чи три, й от ми снідаємо, кругом розгардіяш, аж тут моя дружина нахилилася і придивилася до обличчя Бетані. І питає мене — а це в неї звідки? І показує на кутик її ока. А там така собі лунка, ніби такий собі маленький шрам… у формі півмісяця. Я кажу — гадки не маю, коли я за нею дивився, нічого такого не траплялося. Меган упевнена, що і під час її вахти нічого не було. Ми починаємо трохи сваритися. Й от у розпал тієї дискусії Бетані відводить на мене очі, й воно знову стоїть у її погляді, й раптом я усвідомлюю, що бачив ту відзнаку раніше. Я просто підвівся з-за столу і пішов геть, страшенно розлютивши Меган. І от по дорозі на роботу, в машині, мене осяяло.

Його голос звучав шелестко.

— Я все думаю про ті сни, які вже бачу кілька місяців, що вони приходять не просто так. Там є якийсь сенс, певне послання. Аж шубовсь — і те знання обвалюється на мене. Я мусив зупинити машину, коли пригадав, де бачив такий самий шрам раніше. Уві сні. У Донни.

Я дивився на нього з повною увагою.

— Тільки не кажи, що ти серйозно.

— Не скажу. Але ти точно мав такі прозріння, коли працював копом, коли тебе раптом осявало: так, сталося саме це, або так, це саме той хлопець, — і насправді це знання ти носив у собі вже кілька днів чи навіть тижнів. Просто якісь деталі пазлу вклалися на свої місця, і тепер ти нарешті збагнув те, що вже знав.

— Так, є таке відчуття. Але інколи воно означає, що ти просто так заплутався у здогадах, що тільки сам себе і здатен зрозуміти.

Проте Фішер мене не слухав.

— На мить я подумав, що вона повернулася, — тихо промовив він. — Донна. Щоб цього разу вже бути зі мною.

Я сидів і мовчки дивився на нього.

— Я знаю, що воно звучить дико, — кивнув він. — Навіть гірше, ніж дико. Але звідки ж тоді ті сни?