— Я маю перевірити комплектацію, сер.
Тільки-но двері відчинилася, я рвонув усередину, схопивши його просто за обличчя, і грюкнув дверима, замкнувши їх.
— Джек, що за…
Я щосили стусонув його у груди, поваливши на підлогу. Він впав на спину, а я притис коліно йому до ребер, а дуло пістолета — до лоба.
— Замовкни, — наказав я. — Не говори взагалі нічого.
Він розтулив рота.
— Ґері, я не жартую. Мені остогиділи твої і будь-чиї інші вибрики. Розумієш?
Він тільки моргнув.
— Це ти навів убивцю на Андерсона?
Він вирячив очі.
— Що?
— Тільки троє людей знали, де ми збираємося зустрітись. Ти, я, він. Я більше нікому не казав. Думаю, він теж навряд чи. Лишається тільки одна особа. Ти.
На обличчі Фішера з’явилася паніка. Він спробував підвестися, глянув на мене — й передумав.
— Джеку, ти мусиш мені повірити.
— Не мушу. Я не мушу вірити тому, хто спокійно вийшов з лікарні, де померла людина, застрелена в нього на очах. Хто швиденько виписався з готелю та зник.
— Джеку, я мусив. Ті… люди, вони за мною стежили. Хтось був у моєму номері.
— Заради Бога, Ґері. Звернись до психіатра і цього разу вже його послухай.
— Зі мною все…
— Та ти що? Тоді як так виходить, що ти мені розповідаєш про свою роботу на компанію, звідки тебе вигнали?
— Як ти дізнався?