Непрохані

— Що то за «особисті причини», Ґері? Що за лайно з тобою трапилося? Хоча мені загалом байдуже. Маю важливіші справи.

Дивлячись на цього чоловіка на підлозі готельного номера, я мимохіть замислився: як це я дійшов до такого життя? Яким чином шкільний стадіон перетворився на… оце?

— Так, чхати, — повторив я. — Мене не цікавить Андерсон, Кренфілд і все таке інше. Розкажи мені все, що знаєш про Емі, а далі лети з мого життя під три чорти.

— Джеку, — вимовив він. — Так, я дещо від тебе приховав. Але я мусив. Будь ласка, дай мені пояснити.

Мабуть, треба було підвестися і піти до дверей. Відчуття від пістолета у руці було надто приємним. Але куди я піду, окрім як до Тодда Крейна — що теж погана ідея? Мені хотілося простих рішень. Кортіло заподіяти комусь шкоду.

— Будь ласка, — попросив Фішер. — Дай мені п’ять хвилин.

— Навіщо? Для подальшого забивання мені баків?

— Зазирни у валізу.

Я глянув на відчинену валізу, яка лежала на кріслі.

— Навіщо?

— Просто зазирни. Я буду тут. Не вставатиму.

Я зазирнув. Копії контрактів, якісь довідники. Обтріпана Біблія, вся в закладках-маркерах.

— І що, Ґері?

— У бічній кишені.

Я витяг невеликий прямокутний предмет. Міні-відеокасета.

— Там Емі?

— Ні. Зовсім ні.

— Тоді мені не цікаво.

— Джеку, я тебе прошу. П’ять хвилин — лише п’ять. І я розповім тобі все, що знаю.

— А те, що ти розповіси, стосується того, що цікавить мене?