Непрохані

— А от про таке я не думав.

— Заледве він буде зараз провадити наукові дискусії,— відзначив Фішер. — Згадайте, у якому він становищі.

— Звісно що ні. Проте не забувай: для нас те, що трапилося з Біллом, це просто епізод з життя, а для нього це все, що існує. Якщо він живий, то переховується вже аж три тижні.

Йому, напевно, конче потрібно з кимось поговорити, і він мусить шукати спосіб достукатися до людей. З другого боку, реального спілкування він боїться мов чуми, бо розуміє можливі наслідки. Наша задача — зробити крок йому назустріч.

— Але ми гадки не маємо, де він.

— Десь у місті. Він не Рембо і не піде ховатися у гори, озброєний самим лише ножем. У нього немає грошей, бо банкомат його вмить засіче. Проте він людина розумна і напевно що здатен знайти трохи готівки, аби вийти в інтернет з якогось анонімного місця. З цього й треба починати пошуки.

Я написав номер свого мобільного на серветці та простягнув Ченові.

— Ідіть додому, — сказав я. — Виходьте в інтернет. Пройдіться по сайтах і форумах, які відвідуєте зазвичай з Біллом і Джері. Залишіть там повідомлення, тільки нехай не буде очевидно, що вони для Вілла. Пишіть щось таке, що зрозуміє лише він. І здогадається, що воно від друзів. Впишіть у повідомлення телефонний номер — але не просто отак цифрами, а якось приховано, так, що зрозуміє лише Вілл. Є ідеї, як це зробити?

Чен швидко кивнув. Я цілком вірив, що він упорається, він здавався любителем головоломок.

— Добре. Спробуйте дати йому зрозуміти, що дехто вважає його невинним і що цей дехто його розшукує.

— Гаразд. Але чому я маю писати ваш номер? Чому не свій?

— Бо якщо ми праві, то лишається та людина, яка скрутила в’язи Білловій дружині та спалила живцем його сина. Той, хто вийде на контакт з Біллом, вірогідно, матиме справу з цією людиною, — я загасив цигарку і глянув на Чена. — Хочете?

— О ні,— відповів він.

Розділ 24

Коли Чен пішов, Фішер повернувся до мене.

— Ти не казав, що збираєшся вдертися у будинок. Я б тоді пішов з тобою.

— От саме тому, серед іншого, я тобі й не сказав, — відповів я. — До того ж шукати там не було чого.

— Але ж…

— Авжеж. Ти мене в це втягнув, поманивши іменем моєї жінки. Мене цікавить у цій історії вона, і я зроблю все потрібне, щоб усе з"ясувати. І до речі, ти Андерсонового друга теж привів, не порадившись і не попереджаючи.

— Думаєш, не варто було?