— Фе, — відповів Чарлі.
— Навчу, як бути куленепробивним, — заквапилася вона. — Якщо хтось у тебе встрелить, тобі нічого не буде.
Чарлі мовчав, і стара заходилася переповідати секрет свистячим шепотом:
— Треба в п’ятницю накопати коріння роговика, коли місяць уповні, вплести його в білу шовкову нитку і носити на шиї.
— Ти
— Навчу, як замовляти кровотечу, причаровувати тварин, вертати зір сліпим коням — я тебе навчу геть усьому! Як вилікувати здуття в корови і зняти наврок із кози. А хочеш, навчу, як ставати невидимим?!
— Ух-ти, — почулося від хлопця.
Серце Старої калатало, немов біблійні бубни Спасіння.
Ручку повернули зсередини.
— Ти з мене глузуєш, — не повірив Чарлі.
— Нє, не глузую, — вигукнула Стара. — Леле, Чарлику, та ти в мене будеш прозоренький, немов віконце. Геть-чисто будеш невидимий. Дитинко, та ти сам не йнятимеш цьому віри, коли все побачиш!
— Справді невидимий?
— Справді невидимий!
— А ти мене не зачаклуєш, якщо я вийду?
— Синку, і пальчиком не торкнуся.
— Ну, що ж, — неохоче простягнув Чарлі, — тоді згода.
Двері відчинилися. На порозі босоніж стояв хлопець, понуривши голову і мало не впершись підборіддям у груди:
— Хочу бути невидимим, — промовив він.
— Спершу треба вловити кажана, — відказала Стара. — Нумо шукати!
Зголоднілому вона згодувала трохи в’яленої яловичини, а потім спостерігала, як він дряпається вгору на дерево. Чарлі піднімався все вище і вище, а Стара все думала про те, як добре бачити його на маківці дерева і як добре взагалі мати його поруч після стількох самотніх років, коли й «доброго ранку» нікому було сказати, крім як пташиному посліду чи сріблястим слідам слимаків.