Невдовзі під дерево пурхнув кажан зі зламаним крилом. Стара його підхопила: такого теплого, верескливого, із порцеляновими зубками, — поки, горлаючи, Чарлі спускався вслід за літуном. Хлопець стискав одну свою руку іншою.
Тієї ночі, коли місячне проміння скубло потихеньку запашні соснові шишки, із глибин широкої синьої сукні Стара видобула довгу срібну голку. Притлумлюючи своє збудження і приховані передчуття, вона добре-предобре націлила холодний інструмент у мертвого кажана.
Давним-давно Стара збагнула, що незважаючи на всі можливі солі та сірку в неї не виходили жодні чудеса. Але вона не покидала думки та мрії, що одного дня диво нарешті станеться, вибухне кармазиновим цвітом і срібними зорями на доказ того, що Бог пробачив тій молодиці, якою вона колись була, її рожеве тіло й рожеві думки, її тепле тіло й теплі думки… Щоправда, досі Господь мовчав і жодного знаку не подавав. Знала про це сама лиш Стара, і більше ніхто.
— Готовий? — спитала вона в Чарлі, котрий сидів, підібгавши красиві ноги, обхопивши їх довгими руками, що аж вкрилися сиротами, та роззявивши рота, виставляючи на показ усі зуби.
— Отак от! — відьма глибоко втопила голку в праве око кажана. — Ну?
— Ой! — скрикнув Чарлі, ховаючи обличчя.
— Теперечки загорни його в бавовняну ганчірку… на ось, поклади до себе в кишеню, так і носи. Давай!
Він запхав амулет у штани.
— Чарлі! — зляканим голосом скрикнула Стара. — Чарлику!
— Ось де! — Він підстрибнув, і відблиск полум’я ковзнув по ньому червоними смугами. — Ось де я, Стара!
Хлопець шаленим поглядом витріщився на свої руки, ноги, груди, пальці:
— Ось де я!
Але в очах відьми ніби танцювали тисячі світляків, що вмережили своїм льотом дике нічне повітря.
— Чарлику, як
— Та я ж нікуди
— І де ти є?
— Біля вогнища, вогнища! І… ти знаєш, я досі бачу себе. Мене ж видно!
Стара гойднулася на кощавих стегнах.
— Звісно ж, тобі видко
Хлопець стурбовано простягнув руку.
ebooksa