День повернення додому

22
18
20
22
24
26
28
30

Жінка вдала, що аж підскочила від переляку, коли її зачепили його пальці.

— Ой!

— Хочеш сказати, не можеш мене знайти? — спитав Чарлі. — Чесно?

— І півгузничка твого не бачу!

Стара обрала собі деревину, на яку тепер витріщалася блискучими очима, намагаючись не дивитися на хлопця.

— Оце так фокус мені вдався цього разу! — зітхнула вона із подивом у голосі. — Отакої. Так швидко невидимці в мене ще не виходили! Чарлику, Чарлику, як ти там почуваєшся?

— Наче вода у гірському потічку — не сидиться мені на місці.

— Нічого, ще заспокоїшся.

Трохи згодом, витримавши паузу, Стара запитала:

— І що ти тепер робитимеш, Чарлику, коли став невидимим?

У хлопцевих думках роїлася ціла купа ідей. Пригоди зринали і витанцьовували в його очах, немов якийсь там бісівський вогонь, а роззявлений рот ніби промовляв, що то значило бути парубком, котрий уявляв себе гірським вітром. Ніби марячи, він промовив:

— Я бігатиму пшеничними ланами, спинатимусь на засніжені гори і крастиму кури по обійстях. Я тишком-нишком роздаватиму копняків рожевим підсвинкам. Щипатиму за ноги вродливих дівчат, коли ті спатимуть, і смикатиму їх за підв’язки в школі. — Чарлі витріщився на Стару, і краєм блискучих очей вона помітила лиху тінь, яка сковзнула обличчям хлопця. — І багато-багато чого іншого я теж робитиму. От побачиш.

— Тільки загадай до мене чіплятися, — попередила його Стара, — то ступиш на ґрунт непевний, мов крига напровесні. Мною не покеруєш. — А потім додала: — Що скажуть твої батьки?

— Мої батьки?

— Ну, ти ж не можеш явитися додому ось так. Перехарапудиш усіх там на світі. Мати гепнеться-зомліє, мов та деревина. Невже тобі кортить, аби вони тинялися хатою і постійно чіплялися через тебе, гукали щотри хвилини, хоч би ти й сидів собі в кімнаті у неї під боком?

Про це Чарлі геть не думав. Він одразу охолонув і, торкаючись до своїх кінцівок, тільки прошепотів:

— Чорт!

— Ти будеш дуже самотнім. Люди дивитимуться на тебе, як крізь склянку води, люди збиватимуть тебе з ніг, бо не бачитимуть. А жінки… Чарлику, жінки…

— Що, жінки? — ледве ковтнув він.

— Жодна жінка не вдостоїть тебе другим поглядом. Жодній жінці не хочеться, аби її цілували вуста невидимця, вуста, яких нізащо не знайти!