— І що ж від мене треба? — запитав Субота. Голос звучав рівно, він уже все вирішив.
— Ми повинні зупинити Армагеддон, — відповіла Діана. — Не дозволити початися війні, розумієш?
Він помовчав, потім запитав:
— У чому моя місія? Я пророк?
— Ні, не пророк. Ти барбатос.
— Що це означає?
— Ти з іншого боку. Як би це сказати… Темний сновидець.
Субота глянув у вікно. Легше йому стало чи важче, він не знав. Мабуть, важче. Гірше, тоскніше. Але він усе-таки запитав ще:
— А чому я з іншого боку? Чому не з того, де архангел? Що я зробив такого, що опинився там?
— Нічого. У цьому й проблема. Ти нічого не зробив, щоб опинитися з того боку. Тепер розумієш?
Субота зціпив зуби.
— Але це й добре, — сказала вона, втішаючи. — Їм ти все одно не міг допомогти, а тут тебе цінують.
Але він уже не слухав, неуважно дивився вбік.
— Про що ти думаєш?
І тут він, як у вир головою, видав:
— Це правда, що ти — Змій?
З несподіванки вона вдарила по гальмах, Субота мало не влип у лобове скло, ледве встиг виставити руки. Машина зупинилася на узбіччі.
— Хто тобі сказав таку дурницю? — голос її тремтів. — Геніус, так?
Він мовчав, дивився на неї.
— Але ти ж не віриш у це? — вона явно хвилювалася. — Я не можу бути змієм, я жінка. Ось, торкнися моєї шкіри. Вона м’яка, тепла… А змії холодні, лускаті, огидні.
ebooksa