Але вони, схоже, нікуди не поспішали. Крізь бруднувату задню шибку бачив дячок, як велися якісь телефонні переговори. Але перерві цій Антоній не повірив, з колеса злазити не став.
У такому вигляді його й заскочив здивований капітан Голощок.
— Діду, — тільки й запитав, — ти що тут робиш?
— Бомби, бомби розміновую, — бовкнув Антоній, бо нічого розумнішого на думку не спало.
— Які бомби? Здурів чи що?
Голощок жилавими руками рішуче віддер його від колеса, чому Антоній був тільки радий. Капітан, однак, особливої радості не виявив. І сидіти б старому паламареві в комендатурі як злісному терористові, аж тут із машини вийшов панотець Михайло.
Ох і дав він прочуханки старому — аж піт пройняв, незважаючи на мороз. Яких тільки слів не наговорив, але Антоній нічого, ображатися не став, лиш усміхався й повторював як заведений:
— А я з вами… З вами поїду…
Чи треба казати, що напоумити дячка намагалися всіма доступними способами, але той стояв на своєму твердо: їду з вами.
Несподівано на бік Антонія став капітан Голощок.
— Дідок, схоже, спритний, а ось ви обоє — не від світу цього, — заявив він. — Такий може стати в нагоді.
Антоній закивав: мовляв, ваша правда, пане офіцере, я беручкий, спритний, пролазливий, скрізь без мила пролізу, візьміть із собою заради Господа Ісуса Христа і всієї животворчої Трійці!
І таки вмовили панотця Михайла, домоглися, одним словом, свого.
Але все перевернулося, розвалилося, коли загинув їхній провідник, російський сержант Василь Кураєв. Тепер уже капітан не хотів нікуди відпускати ні з паламарем, ні без, — мовляв, чисте самогубство.
Антоній зрадів, але зарано: і панотець Михайло, і Катерина наполягали — до Москви, до Москви! Схоже, самі були готові померти, але до Москви бісівської дістатися. Невідомо, які переговори вели вони з капітаном — дячкові, особі некомпетентній, про це не доповідали — але тільки зламали його залізну рішучість. Та й не міг він їх утримувати, хіба що заарештувати. Але цього капітан чомусь робити не став, і Антоній здогадався, в чому тут причина, навіть не дивлячись у бік сіроокої Катерини. У той бік капітан, до речі, теж не дивився, принаймні на людях, а що там між ними сталося наодинці, про те тільки панотцеві Михайлу відомо.
Без документів, однак, не те що до Москви, але навіть Україною пересуватися вони не могли. Однак для капітана Голощока і це виявилося не проблемою. Уже наступного ранку всі посвідчення були готові, тепер мало що відрізняло їх від законослухняних громадян. Вирішено було все-таки не ризикувати, не йти крізь лінію фронту, а відправити подорожніх літаком. А там уже як вийде.
Для доправлення всієї компанії до аеропорту було виділено машину і при ній сержанта Копійку.
Виїхали не відразу. Капітан чомусь усе відкладав момент прощання: то був зайнятий, то погода не та. І тільки він один знав, чому погода виїзду не сприяє, та ще, може, Катерина.
Якби зараз хтось зазирнув у його кімнату, то побачив би щось дивне й несподіване: Катя відчужено дивилась у вікно, а перед нею стояв Голощок, стискаючи її руки у своїх.
— Ну куди ти, навіщо, — умовляв він її.— Залишайся зі мною, я ж кохаю тебе більше за життя!..
ebooksa