— Гаразд, — поблажливо мовив старий, — якщо ти письменник, буду тебе вчити.
Борис подивився на нього з подивом.
— Чого це ти будеш мене вчити?
— А це вже не твоя справа, — відрізав старий. — Це я сам вирішу.
Отак він і познайомився з учителем У Лаоші.
Борис багато чув про оригінальні звички даосів, які ні в гріш не цінують ані зв’язків, ані вченості, ані, страшно сказати, ритуалу. На тлі зовні зухвалих, а внутрішньо страшенно скутих китайців вони мають вигляд інопланетян. Недаремно народ приписував даосам зв’язок із лисицями-перевертнями, а іноді навіть відверто стверджував, що ті й другі, по суті, одне й те саме. Вічні даоські дива і фокуси лише погіршували справу.
Наставник У цілком відповідав традиційному образу даоса. Учителем він виявився справжнім, і то досить суворим. Майстер Ді, у якого Борис опановував баґуачжан, був зовсім інакшим. На кожен його рух, навіть незграбний, він бадьоро вигукував: «Дуже добре!» — і піднімав великий палець. Ця звичка, спочатку симпатична та обнадійлива, незабаром почала дратувати Бориса. Навіть він із його невеликим досвідом розумів, що далеко не добре, а дуже навіть кепсько. Неважко було збагнути, що захоплення майстра Ді має суто фінансовий характер. Насправді учнів своїх, особливо іноземців, він зневажав, у здібності їхні не вірив і навчати чогось серйозного навіть не збирався — аби гроші платили.
Доказом того була дика манера вчителя Ді час від часу тицяти пальцем в учня-іноземця і голосно вигукувати: «Нейм?» Той сумирно відповідав, що він, припустімо, Джон. «О!» — вигукував Ді з подивом, ніби вражений, що на світі можуть існувати такі дивні й безглузді імена, які навіть незрозуміло, яким ієрогліфом записувати. Утім, через п’ять хвилин майстер геть забував, як кого звуть, і вся вистава повторювалася. І річ була не в поганій пам’яті. Просто вчителеві Ді було глибоко наплювати на учнів.
Натомість У Лаоші був людиною зовсім іншого ґатунку. За час навчання він не сказав Борисові жодного доброго слова, тільки єхидно посміхався, коли в того щось не виходило. А оскільки в Бориса не виходило спочатку майже нічого, єхидна посмішка не сходила зі зморшкуватого обличчя вчителя. Іноді він плескав себе по стегнах і звертався до учня з усією відвертістю:
— Ну й тупий ти! Нічого не розумієш, зовсім нічого. Справжня ти тварина, пес, мавпа, одне слово — заморський чорт!
Суворість майстра не обмежувалась образливими словами. Вимагаючи від Бориса правильної стійки, він боляче бив його ногою, намагаючись влучити у філейну частину — може, цього вимагала традиція, а може, майстер просто мстився за зганьблений парк Юаньмін’юань. Такі методи навчання завжди викликали пожвавлення і навіть сміх серед китайських роззяв…
Борис узагалі не був схильний до ексгібіціонізму, а в Китаї — й поготів. Учитель Ді його зрозумів і відразу погодився проводити заняття в номері готелю. Але вчитель У тільки фізіономію скривив, почувши його прохання.
— Займатися будеш там, де я тобі звелю!
Сказав як відрізав. Годі було вдіяти щось, і вони продовжували тренуватись у парку. Звичайно, можна було вже сто разів плюнути на китайські вміння й кинути такого вчителя. Але на це зважитися було абсолютно неможливо. Річ у тім, що вчитель У належав до категорії незвичайних людей — таких, про яких ідеться в «Оповіданнях Ляо Чжая».[19] Він один з усіх відомих Борисові майстрів умів ставати невидимим.
Як? — запитаєте ви.
А отак. Щойно був — раз! — і немає його, тільки головою крутиш розгублено. А тоді — раз! — і знову з’явився. І ніколи Борис не міг уловити момент, коли він з’являвся і зникав.
Він, звичайно, не вірив, що У Лаоші долає фізичні закони відбиття й поглинання. Мабуть, старий якимось чином впливає на його свідомість. Але не тільки його — усі навколо в цю мить теж не бачили вчителя. Здається, у знахарстві є щось схоже, називається «відводити очі». Але там цього давно розучились, а тут — ось він, чарівник, просто перед тобою в усій красі: лається, відригує, пердить.
Однак усі Борисові спроби поговорити про феномен невидимості старий рішуче спиняв.
— Швідомість… — бурчав. — Хвеномен… Усе це нісенітниці, дурня іноземна. Тим більше що тобі, тупому, це не допоможе. Серцем треба відчувати, розумієш, серцем.
Слідом за цим він боляче бив Бориса кулаком просто в середину грудей, де, за його китайським розумінням, було серце.
ebooksa