— Саме так, — кивнув той, — дуже слушне зауваження. Не горять, не тонуть і не розчиняються в сірчаній кислоті. Нумо, подивимося, що тут у нас.
Він розкрив зошит і з цікавістю заглибився в нього: шурхотів сторінками, кректав, повертався до початку, коментував.
— Аналізи… аналізи… знову аналізи… — бурмотів Леонард. — Забагато, звичайно, ну то що ж, кожен грошей коштує, клініці ж треба якось виживати, правда? Ось іще аналізи, ще… Ага, а тут і процедури пішли… Гм, досить дорогі, чого вже там… Але де ж пацієнтові взяти грошей на таке лікування, панове? Де — якщо він не олігарх і не має ресурсів у заморських офшорах?.. Можна, звичайно, продати що-небудь непотрібне — наприклад, квартиру. Непогана ідея, справді непогана… Що, зрештою, дорожче — життя чи квартира? Смішне запитання. Ось і наш пацієнт так вважав… Знов аналізи, процедури, аналізи… А ось, до речі, і збір коштів на лікування через Інтернет… навіщо ж суспільству залишатися осторонь, нехай розщедриться… Далі знов аналізи, процедури, підтримувальна терапія… і блискуче завершення курсу лікування — смерть!
Леонард закрив карту, відкинув геть і іронічно подивився на лікаря. У цьому погляді не було осуду, але якби поставити поруч із лікарем його пацієнта, то невідомо, хто б виглядав більшою мірою небіжчиком.
— Вітаю вас, шановний, чиста і… м-м-м… професійна робота, — схвально промимрив Леонард, киваючи підсудному. — Високий клас… Проте дозвольте спитати, скількох пацієнтів ви отак уколошкали?
Лікаренко сидів мовчки, втупившись у підлогу, потім підвів мученицькі очі на князя.
— Це помилка, — промовив він гірко, — жахлива, катастрофічна…
— Згоден, випадок нікудишній, — закивав розпорядник, — але точно помилка?
— Так, так, — в очах лікаря спалахнула відчайдушна надія. — Помилка, клянуся вам усіма святими.
— Ось тут дозвольте вам не повірити, — Леонард скривив гримасу. — Лікарська помилка — це коли замість проносного хворому дали ціаністого калію. А от коли ставлять чортзна-який діагноз, призначаючи купу дорогих аналізів і процедур, про помилку навряд чи йдеться. І до речі: за нашими даними, це не єдиний випадок. О так, далеко не єдиний!
Тут лікар збунтувався. Він заверещав, почав хвицятись і викручувати руки з наручників.
— Ви не маєте права! — волав він, миттю втративши солідний бас. — Я не визнаю цього судилища! Усе це брехня, наклепи ворогів! Вимагаю негайно звільнити мене!
Князь гидливо скривився — вереск різав вуха. Але Леонарда, здавалося, вся ця сцена тільки потішила.
— Запевняю вас, шановний, у нас усе гаразд зі слухом, — вигукнув він. — І ми неодмінно вас звільнимо, якщо на те буде воля панів присяжних.
— Яких ще присяжних?! — не вгавав лікар. — За яким правом? Це жалюгідні, нікчемні люди, вони не мають права мене судити!
— А ось це ви дарма, — раптово зауважив хіліарх. — Наші присяжні — люди надзвичайно пам’ятливі. Думаю, така поведінка не полегшить вашу долю.
Судячи з гнівного галасу в залі, саме так воно й було.
— Бажаєте скористатися правом на заключне слово? — поцікавився князь, звертаючись до підсудного.
— Я вас зневажаю! — вигукнув той.
— Світ складається з людей, — глухо промовив князь. — Померла людина — всесвіт став меншим. Наблизився його край — обірваний, нерівний. І видно, як безпорадно тріпоче він, мов ненапнуте вітрило на космічному вітрі. А за ним — чорна, глуха безодня…
ebooksa