— Отже, панове присяжні, голосуємо. Усіх, хто вважає підсудного невинним, прошу підняти руки.
Ліс, як кажуть у таких випадках, рук миттю виріс над столиками. Тягли руки зрілі мужі, не відставали від них прищаві молодики зі стійким фінансовим станом, нетерпляче махали долоньками дівчата й пані, недбало, немов гукаючи офіціанта, демонстрували мляві кисті люди місячного сяйва…
— А хто вважає його винним? — не змінюючи виразу обличчя, поцікавився Геніус.
Смикнулися були вгору дві-три боязкі кінцівки, пролунав чийсь обурений голосок, але в наступну мить їх змів шквал захоплення й галасу.
— Невинний! — гриміло під склепінням. — Невинний!
Леонард посміхнувся, Діана продовжувала строчити в пергаменті, князь мовчав, опустивши очі долу.
Тут Леонард знову підняв руку, закликаючи до тиші, і тиша настала. Лише совався на залізному стільці чи не одностайно виправданий Каїн.
Повільно, ніби знехотя, підвівшись, і дивлячись упритул на Каїна, князь проголосив:
— Підсудного визнано невинним. Засуджується до подальшого відбування життєвого строку за місцем постійного проживання.
— А як щодо роботи? — уточнив Леонард. — Як завжди, на радіо?
— Ні,— суворо відповідав хіліарх, — ніякого радіо, там і без нього дурнів досить. Вигнати до біса, нехай заробляє на життя чесною працею.
Тут же набігли двоє в чорному, спритно забрали зі стільця пройдисвіта Георгія Михайловича і, копаючи в зад, кудись потягли. Друга пара молодиків у чорному, практично нічим не відмінна від першої, впаяла в залізне сідало нового підсудного.
Це був не старий ще чоловік із бородатим і настільки солідним обличчям, що в його присутності хотілося шанобливо встати. Весь він був доладний, викликав довіру, чому сприяли і білий медичний халат, і дорогі черевики. І тільки скривджений вираз обличчя й очі щирої блакиті виказували в ньому затятого шахрая.
Знову ступив наперед Леонард, знову було сказано про Радамантів суд, Діана черкнула щось на пергаменті, і засідання почалося.
З промови обвинувача стало ясно, що підсудний був лікарем, не надав належної допомоги пацієнтові, в результаті чого той помер. Лікар із промовистим прізвищем Лікаренко геть заперечував свою провину.
— Як це так, колеги? — гув він натужним басом, яким користуються девіантні підлітки і впливові комуністи. — Я не розумію, на якій підставі? Лікування було прописане згідно з діагнозом, загляньте в медичну карту…
— Неодмінно заглянемо, — заспокоїв його Леонард, клацнув пальцями, і розтріпаний жовтуватий зошит опинився у нього в руках. При цьому Лікаренко страшенно зблід: схоже, він чекав чого завгодно, тільки не появи злощасної карти.
— Але як? — пробурмотів він, коли до нього повернулася здатність говорити.
— Що? — Леонард підняв ліву брову. — Ви, мабуть, думали, що карти цієї немає вже на світі, знищена згідно з інструкцією. А чи відомо вам, що докази не горять?
— І не тонуть, — несподівано вставив Субота і тут же спіймав на собі схвальний погляд Леонарда.
ebooksa