Ангел пригляду

— Існують методи розвинути свідомість, пробудитися, — втовкмачував йому старий даос, сидячи після тренування на лавочці і кидаючи нахабним горобцям сухарні крихти. — Завжди треба стрибати вище голови, інакше навіщо взагалі народжуватися…

— Якщо існують такі методи, то навчіть, — попрохав Борис.

Борис був у принципі не гордим, проте ніколи нікого ні про що не прохав. Але тут ішлося про дуже серйозні речі.

Старий глянув на нього примруженим оком, усміхнувся.

— А я, по-твоєму, чого тебе вчу? Свідомість насамперед, це головне. Решта — невидимість там, ще щось — саме додасться. Ну або не додасться, тут уже як вийде. Але це вже не має значення.

— Але чому ж у мене не виходить?! — закричав Борис, забувши навіть про стриманість.

— Бо ти не знаєш, як ці методи вживати. Ось вони на тебе й не діють.

— А як їх вживати?

— Для початку — тренуватися достатньо.

— Скільки це достатньо?

Старий мовчав, не дивлячись на нього, кришив горобцям сухарі.

— По-різному, — нарешті вимовив він. — Коли шести годин на день вистачить, коли — й дванадцяти замало.

— Але це ж неможливо — стільки тренуватися! — вигукнув Борис.

— Чому? — здивувався старий. — Люди по десять-дванадцять годин на день працюють усе життя, це можливо. А тут ні? Якщо ти такий дурень, іди вчися грати в теніс. Або торгуй.

Борис і тут не образився. За час навчання в даоса він відвик ображатись, однак хотів ясності.

— Я мав на увазі, що методів багато. Якщо кожен відпрацьовувати по шість годин, доби не вистачить.

— А ти спробуй, — сказав старий. — Візьми для початку один і працюй щосили. І метод сам тобі відкриє, до чого він і навіщо.

— А просто пояснити хіба не можна? — поцікавився Борис.

Учитель єхидно посміхнувся. Сказав:

— Не можна. Сам маєш зрозуміти…