Ангел пригляду

Князь глянув на темних: що скажуть?

Ті були не проти втихомирити гнів господаря, але боялися збрехати. І тремтіли недарма. Навіть Субота розумів, що від князя всього можна чекати. Але говорити так чи інакше доводилося, тому генерал Супрун, як старший, почав першим:

— Я на власні очі бачив Чилініна на балконі. А через десять секунд — усе, наче й не було.

Князь уже не слухав. Відвернувся, пирхнув, замислився, сердито постукав твердими полірованими нігтями по ручці крісла. Як могло статися, що письменник зник просто з-під носа?! Сам він на таке не здатний, це очевидно. Отже, хтось йому допоміг. Але хто?

— Китайські штучки, — раптом подав голос підполковник, який досі мовчав.

— Китайські, кажеш? — князь підвів голову, зосередився. — До чого тут Китай?..

— До Пекіна їздив наш клієнт, прожив там кілька місяців, — з готовністю підхопив Супрун. — А один місцевий бомж навчав його всіляких фокусів.

— Бомж? — насторожився князь. — Який із себе, ім’я?

Супрун знітився, підшукуючи слова.

— На вигляд не дуже, ніби щойно з канави. Звати У Лаоші, якщо не помиляюся…

— У Лаоші?! — князь почервонів. — Та ви, ідіоти, хоч знаєте, хто такий У Лаоші? Це ж пекінський ангел пригляду, щоб йому провалитися!

Діана кашлянула, князь затнувся, глипнув на Суботу, який сидів і нібито нудьгував, дивлячись на розбуялу зелень, явно не прислухався до розмови. Князь знизив голос:

— У Лаоші — найперший відморозок з усього контингенту приглядачів, йому закони не писані,— тихо втовкмачував князь темним. — Уявляю, чого він міг Чилініна навчити, і не дивно, що ви його не знайшли. Чому негайно не доповіли про цей контакт?

— Хто ж знав, що треба? Наводка щойно надійшла..

Обидва темні з прихованим докором одночасно поглянули на Суботу. Той посміхнувся, вишкіривши зуби. Він, Субота, свою справу зробив, і не треба, хлопці, пащі роззявляти після бійки. Геніус теж подивився в його бік — пильно, недобре.

— Юрію Олексійовичу, вам ще щось наснилося?

— Ні, нічого такого, — нахабно збрехав той, навіть усмішку з обличчя не прибрав. Нехай думають що хочуть. Набридли зі своїми зоопарками та обідами, судами і юрбою сильних світу цього.

Утім, князь продовжував дивитися з підозрою. Але зловити на брехні, звісно, не міг, мусив зображувати повну довіру.

— Отже, панотець Михайло і його супутники прийшли до Чилініна, і сон закінчився?

— Ні, не прийшли, — відповів Субота. — Тільки збиралися.