— І?!
— І тут сон закінчився…
Навіть тупуваті темні відчули, що він глузує, закрутили тугими шиями. Князь нахмурився, зламав чорну брову.
— Кепсько, Юрію Олексійовичу! Не за те ми вам платимо, щоб ви морочили нам голову.
— А мені голову морочити можна?
— Ви про що?
— Досить мене використовувати наосліп, — спохмурнів Субота. — Хто такий панотець Михайло і чому мені сняться оці безглузді сни?
— А це вам знати не обов’язково, — голос Геніуса звучав сухо. — Ми платимо, а ви робіть свою роботу якісно і в строк.
— То вас моя робота не влаштовує? Чудово! Мені й самому все це вже не подобається. Давайте розірвемо контракт і мирно розійдемося. Я навіть готовий повернути аванс…
Ну, про аванс Субота, звичайно, загнув, — де це бачено, щоб аванси повертали? Та й не вірив він, що Геніус зажадає гроші назад: йому ці гроші — крапля в морі. А зажадає — прошу дуже. І досить — аж надто багато накопичилось у Суботи претензій.
Яких, запитаєте? Насправді різних. Ну ось наприклад… Князь пообіцяв опублікувати книжку і навіть сплатити гонорар. Але давно вже зрозуміло, що ніяка книжка їм не потрібна, а самі лише сни — і то не всякі, а лише ті, що про архангела, або, точніше, про божевільного попа, який косить під архангела.
Знову ж таки — це ганебне судилище, чиста фікція. Паскуду радіоведучого виправдали, а медика засудили… І не за його свинство, а за те, що образив шановних гостей. І це притому, що саме цих шановних гостей можна не те що у в’язницю, а просто на гільйотину відправляти без усякого слідства…
А про закривавленого депутата і публіку зі сценарного відділу та відділу реалізації можна навіть не згадувати. Одні пройдисвіти, які, бачте, вигадують цей світ, а інші безпосередньо його втілюють. А як саме втілюють — ми вже бачили.
Але найгірше було те, що вийшло в них із Діаною — потім, після суду. Як вони опинились у спальні, чому вона, оголена і спокуслива, лежала поруч? Було боляче й солодко, але коли все скінчилося, душа його сповнилась гіркотою, немов жовч раптово розлилася. Якась сила тягла його до неї, нестримно вабила, але це не було ані коханням, ані навіть хіттю. Щось темне, небезпечне, невиправне… А зараз вона крадькома кидає на нього такі погляди, немов і справді закохана. Що вони з ним, Суботою, зробили, що ще зроблять? Ні, пора все це припинити, за будь-яку ціну…
Усі ці почуття, мабуть, виразно відбилися на його обличчі. І хіліарх легко їх прочитав.
— Дорогий Юрію Олексійовичу… — вкрадливо почав він.
Десь засурмив слон, зашурхотіли у високій траві невидимі істоти. Хіліарх на мить спинився, кривлячись, але все-таки продовжував:
— …Вас ніхто ні до чого не змушував. Ви самі свою долю обрали.
Від такого нахабства Субота позбувся дару мови. Подивився на хіліарха, потім перевів погляд на Діану. Та відвела очі.
— Я обрав? — повторив він, скипаючи. — Ні чорта я не обирав, мене обдурили, підставили як…
ebooksa