Ангел пригляду

— Далі від неї, далі, а краще й зовсім забути! Хочете, сховаю вас, ніхто не знайде — ні Діана, ні сам Дій? Погоджуйтесь, Юрію Олексійовичу, погоджуйтесь, поки не пізно, поки останній крок не зроблено…

Що за останній крок і хто його має зробити — Діана чи сам Субота? А може, сам хіліарх, і всі ці вмовляння тільки для замилювання очей, для затьмарення розуму?..

Забурмотіли внутрішні голоси в голові Суботи, було їх багато, принаймні більш ніж один. Кожен гнув своєї, неузгоджено, лунали хіба окремі вигуки. «Стережися!» — кричали одні. «Нічого, прорвемося!» — заперечували другі. «Назад дороги немає», — похмуро мовили треті. «Назад ніколи не пізно», — лопотіли четверті.

Нічого в цій какофонії не розібрав Субота, плюнув, вирішив змінити тему — не для того ж вони з хіліархом віч-на-віч залишилися, щоб про зміїв торочити.

Він струснув головою, відганяючи запаморочення, і рішуче промовив:

— Не розумію… Ми не для того… Ви ж хотіли роз’яснити мені мою роль у всій історії… Хто такий цей архангел Михаїл, який мені сниться?

— Та чорт із ним, з архангелом, — на обличчі князя виникло невдоволення. — Вас треба віддалити від Діани, інакше станеться страшне.

— Вона мене вб’є чи що? — не витримав Субота.

Хіліарх мовчки дивився на нього. Очі в нього були як колодязі, наповнені кров’ю. Субота здригнувся.

— Уб’є… гм… Про це я якось не думав, — процідив князь. — Може й вбити, особисто я цього не виключаю. Але ні, все-таки навряд чи… Не вона, в усякому разі. І взагалі, смерть — далеко не найжахливіше, ви мені повірте.

Але Субота вже схаменувся:

— Не вб’є — то й добре. Повернімося до архангела..

Князь знизав плечима, повернувся на різьблений трон, заговорив із роздратуванням, роздільно вимовляючи слова.

— Ніякий він не архангел, звісно. Архангелів, як вам має бути відомо, не існує. Це міф, ненаукові, з дозволу сказати, балачки… А правда в тому, що той, кого ви кличете архангелом, вкрай небезпечний.

— У вас кого не візьми — всі небезпечні…— не втримався Субота.

Але князь, навіть бровою не повівши, терпляче продовжував:

— Це революціонер, терорист, фігура непевна й похмура. Кличка — Архангел, він же панотець Михайло. Той ще, відверто кажучи, панотець. Ось просто зараз, саме в цю секунду, він загрожує безпеці та цілісності нашої країни. Та що там загрожує — майже готовий зруйнувати все буквально за лічені години. Не який-небудь там пересічний шпигун, а досвідчений агент впливу, п’ята колона, ЦРУ і Моссад в одному флаконі. А що це означає, самі повинні розуміти, Юрію Олексійовичу, не вчора народилися.

Але Субота, навпаки, категорично відмовлявся розуміти.

— Яка колона, до чого тут Моссад? А навіть якщо й так, який стосунок до цього маємо ми з вами?

Князь знову підвівся, пройшовся травою, заклавши руки за спину і кульгаючи дужче, ніж зазвичай. Потім заговорив.