Князь відвів очі, скривив губи.
— Спокусила все-таки…
Субота розлютився.
— Що це за дурня: спокусила — не спокусила? Ми що, в дитячому садку? Я доросла людина, вона теж. Мені й вирішувати.
— У тому й річ, що не вам, — князь хмурився, грав жовнами. — Ви просто не розумієте, з ким зв’язалися. Вона оволоділа вами. Опанувала і підпорядкувала собі.
Субота знову розсердився. Що за маячня: опанувала, підпорядкувала… Може, хіліарх сам око на неї поклав?
— Діана — зовсім не те, чим вона вам здаєтьcя. — Хіліарх знизив голос. — Вона — змій.
Субота заморгав, гмикнув, навіть розвеселився.
— Який ще змій? Зелений чи що?
— Даремно смієтесь, — князь не усміхався, обличчя його судомило. — Про дерево пізнання добра і зла — пам’ятаєте? Хто спокусив Єву?
— Ну то й що? — Субота дивувався.
— Насправді змій спокусив не Єву, а Адама, — ще тихіше промовив Геніус, стріляючи очима на всі боки: чи не чує хто. — Тому що змій був — тільки не дивуйтеся — жінкою. Потім, звичайно, цю історію перелицювали, адже Біблію написали чоловіки, та й загальний настрій був… м-м-м… патріархальний.
— Ну а Діана тут до чого? — перебив Субота.
— До того, — відповів князь, — що існують такі жінки, їх небагато, які володіють усіма властивостями первісного змія… А з часом відбувається переродження. Чули про такі речі?
— Як із тибетськими ламами?
— Приблизно, хоча й не зовсім так. У них там більше фантазії, а тут усе насправді… Але якщо вам так простіше, нехай як у Тибеті. Адже далай-лама зовсім не будда Авалокітешвара, лише має деякі його властивості. Ну, як вода в ночвах відбиває місячне сяйво, але ночви через це не стають місяцем. Однак сяйво все одно є… Так і Діана. Не те що вона власне змій, але сила в ній нищівна, страшна…
Тут він підвівся, нахилився до Суботи, зашепотів палко. Очі горіли, голос зривався:
— Юрію Олексійовичу, це дуже й дуже серйозно… Ви, напевне, вже здогадалися, хто я такий, мені ніхто не вказує. Але справжніх масштабів моєї сили ви все одно не знаєте, бо не можете знати. Так от, Діана — істота настільки жахлива, що навіть я її боюся, розумієте? А ви для неї — все одно що мікроб… ну нехай не мікроб, а мишка для кішки. Награється і зжере, зойкнути не встигнете!
Марив, звичайно, хіліарх. Гроші й влада точно знесли йому дах разом з горищем. Не треба б його слухати, як і бути тут теж не слід. Але за всього божевілля вчувалось у словах князя щось справжнє. Господи, за що така кара і як тепер бути?
А Геніус тим часом бурмотів, нашіптував, морочив:
ebooksa