Ангел пригляду

— А нічого записувати, — заявив Субота. — Нічого не снилося.

І, усміхнувшись солодкою усмішкою, налив у келих на чотири пальці. Темний дивився без жодного виразу, в окулярах блимав первісний хаос.

— Ваше здоров’я! — Субота із задоволенням приклався.

Скотч — тепер він це відчув — був чудовий, водночас і п’янив, і збуджував мозок.

— Льоду принесіть, шановний, — попрохав Субота.

Той криво вишкірився.

— Даремно ви з нами сваритесь.

— З вами? — здивувався Субота. — Та я вас знати не знаю і знати не хочу. Ваша справа — подай-прибери.

— Князь не любить упертих… Однаково буде так, як він схоче.

Субота глянув прямо в холодну, нерухому морду.

— Не буде! — мстиво мовив він. — Помиляєтесь… Краще скажіть, з якого дива мене тут замкнули?

— Для вашої ж безпеки, — стримано відповів темний.

— Плювати мені на безпеку! Я хочу вийти звідси! У мене клаустрофобія!

— Брешете.

— Гаразд, немає в мене клаустрофобії. Але не в тому річ. Я вільна людина!

— Вас скоро випустять…

— Коли?!

— Щойно зникне потреба у ваших послугах.

Коли потреба зникне, його не випустять, а просто шльопнуть!

Субота присів, важко дихаючи, і з ненавистю дивився на темного. Кинутися, вчепитися зубами в горло… А потім? Самостійно вибратися звідси він однаково не зуміє. Зв’яжуть його, надінуть наручники, і він ходитиме під себе. Ні, це не діло… Треба почекати.