Нерівний хвіст пошматованого батальйону проходив повз, наче символ нищівної поразки. Раптом із суцільної маси людей відділилася постать, і хтось покликав Веста на ймення. То був Трент. Упізнавши його, Вест скрикнув. Трент схопив його за плечі, зблідлий від жаху:
— Де Сильвія?
Вест мовчки дивився на нього, а Колетта промовила:
— Ох, Сильвія, бідолашна Сильвія! Вони ж обстрілювали Латинський квартал!
— Тренте! — озвався Брейт, але той уже зник, і вони не встигли його наздогнати.
Коли Трент біг бульваром Сен-Жермен, обстріл посилився. Прохід до вулиці Сени було завалено купою цегли, з якої валив густий чорний дим. Все навкруги було вкрито вирвами від снарядів, що попробивали величезні діри у тротуарі. Кафе перетворилося на руїну, довкола валялися уламки дерева і скла. Книжкову крамницю було зруйновано дощенту, а від маленької пекарні, що вже тривалий час не працювала, лишилася купа черепиці й пічного металу.
Він переліз через цеглу, з якої курився дим, і поквапливо рушив до вулиці Турнон. На розі палало полум’я. Воно освітлювало провулок, де мешкав Джек, а поруч, у світлі гасової лампи, якийсь хлопчак виводив вуглиною на стіні:
СЮДИ ВЛУЧИВ ПЕРШИЙ СНАРЯД
Трент не міг відвести погляду від тих літер. Убивця щурів закінчив свій напис і відступив назад, аби поглянути на результат своїх старань. Проте, побачивши Трентового багнета, він з криком утік геть. Поки Джек брів зруйнованою вулицею, з провалів та тріщин у руїнах будинків визирали розлючені жінки. Вони на якийсь час полишали мародерство, аби проклясти його.
Спершу Трент не міг знайти свого будинку через сльози, що застували зір. Він ледь не навпомацки пройшов уздовж стіни й дістався дверей. У кімнаті консьєржки горів ліхтар, освітлюючи мертвого чоловіка. Охоплений жахом, Джек спочатку взяв до рук гвинтівку, але потім схопив ліхтар і кинувся сходами нагору. Він спробував покликати когось, але язик немов скам’янів. На другому поверсі він побачив розлиту олію. На розтрощеній підлозі третього у калюжі власної крові лежала мертва консьєржка. Наступний поверх був
— Сильвіє!
— Джеку! О, Джеку, Джеку, Джеку…
Запхинькала дитина, що лежала на подушці.
— Вони принесли її мені… Тепер… Дитина тепер моя, — схлипнула вона.
— Наша, — прошепотів Трент і обійняв їх обох.
Зі сходів внизу пролунав стурбований голос Брейта:
— Тренте! Усе гаразд?
Вулиця Пресвятої Богородиці
Цю вулицю важко назвати розкішною або вбогою. Парія серед вулиць, вулиця без кварталу, вона розташована за огорожею шляхетної авеню Обсерваторії. Студенти з Монпарнаського кварталу вважають її розкішною, Латинський квартал, що межує з вулицею на території Люксембурзького саду, презирливо глумиться з її поважності та відверто засуджують ошатно вбраних студентів, що становлять основну частину її мешканців. Незнайомці нечасто туди забрідають. Хоча студенти з Латинського кварталу і використовують її як прохід між вулицями Рен і Бульєр, окрім них і щотижневих вечірніх візитів батьків, а також охоронців монастиря, що поблизу вулиці Ваве, ніхто і ніщо не порушує спокою вулиці Пресвятої Богородиці. Найповажніша її частина пролягає між вулицями Ґран-Шом’є та Ваве. Принаймні такого висновку дійшов священик на ймення Джоул Байрам під час прогулянки нею, яку влаштував йому Гастінґс. Самому Гастінґсу припав до вподоби вигляд спокійної вулиці тим сонячним червневим днем. Він уже почав сподіватися, що вибір впаде на неї, коли превелебний Байрам вражено відсахнувся від розп’яття на монастирі навпроти.
— Єзуїти, — пробурмотів він.
ebooksa