— Ну, — стомлено протягнув Гастінґс, — навряд чи ми знайдемо щось краще. Ви самі казали, що в Парижі торжествують пороки, тож, на мою думку, ми знайдемо єзуїтів або щось іще гірше на кожній вулиці цього міста.
— Або щось іще гірше, — повторив він за мить, — чого я, звісно, не помічу, якщо тільки ваша милість не вкаже мені.
Превелебний Байрам стиснув губи й роззирнувся навколо. Очевидна респектабельність вулиці вразила його. Насуплено зиркнувши на монастир, він схопив Гастінґса за руку і попростував до залізної огорожі, на якій блакитною та білою фарбами було виведено номер «201». Під номером інструкція англійською рекомендувала:
Гастінґс тричі натиснув на кнопку. До них вийшла охайна служниця і провела крізь садок до приймальні. Двері їдальні навпроти були прочинені. Звідти, поспіхом підвівшись з-за столу, до них вийшла гладка жінка. Перш ніж зачинилися двері, Гастінґс встиг там помітити юнака з великою головою та кількох сердитих літніх чоловіків за сніданком, а гладка жінка повела їх до кімнати. Довкола неї витали аромати кави та вистрибував чорний пудель.
— Дуже рада вас бачити! — вигукнула вона. — Месьє англієць? Ні? Американець? О, звичайно. Тут усі говорять англійською, геть усі. Прислуга розмовляє англійською, ще й трохи ченці. Дуже рада бачити вас серед пансіонерів…
— Мадам, — почав був превелебний Байрам, але жінка його знову перебила.
— Ох, так, так, я розумію! Боже, ви не розмовляєте французькою, але завітали до нас! Мій чоловік розмовляє французькою з пансіонерами. У нас наразі гостює американська родина, яку він навчає французької…
Пудель дзявкнув на превелебного Байрама, за що й отримав від хазяйки легенького штурханця.
— Veux tu[112]! — крикнула вона. — Veux tu! Паскудник такий…
— Та годі вам, мадам, — з усмішкою мовив Гастінґс французькою, — це просто собачі пустощі, які не заслуговують на таку жорстокість.
Песик утік, а жінка вигукнула:
— Ох, ця чудова вимова! Ви розмовляєте французькою, наче справжній парижанин!
Превелебному Байраму вдалося вклинити кілька слів, аби дізнатися про ціни у пансіоні.
— Це серйозний заклад, у мене найкращі клієнти. Всі вони почуваються тут, як удома.
Потім вони піднялися нагору, аби подивитися на майбутні апартаменти Гастінґса, перевірити пружини матраців та отримати постільну білизну з рушниками на тижневе користування. Превелебного Байрама все задовольнило.
Мадам Меро провела їх до дверей і покликала служницю, але коли Гастінґс уже зібрався було йти, його керівник і наставник затримався та поглянув на неї своїми водянистими очима.
— Я прошу вас зрозуміти, — мовив превелебний, — що він — чудово вихований юнак, з бездоганними манерами і шляхетним характером. Він ще дуже молодий і жодного разу не був за кордоном, ніколи не бачив великого міста, тому його батьки попросили мене як давнього друга родини впевнитися, що хлопець не потрапить під поганий вплив. Він вивчатиме художні мистецтва. Його батьки нізащо не дозволили б йому жити у Латинському кварталі, якби знали про аморальність, що панує там.
ebooksa