— Та ні, — повільно промовив він. — Це моя справа.
Запала довга мовчанка. За якийсь час Кліфорд вигукнув:
— Агов, Гастінґсе!
Коли Гастінґс облишив своє малювання і підійшов до Кліфорда, той кивнув у бік Лафата.
— Цей чоловік образив тебе, тож якщо колись матимеш бажання нагодувати його стусанами, тільки скажи — я притримаю його посіпаку.
— Та ні, я просто не згодний з його поглядами, от і все, — відповів збентежений Гастінґс.
— Звісно, — відказав Кліфорд і, підхопивши Гастінґа попід руку, повів його познайомитися з кількома своїми друзями, на що інші новенькі дивилися широко розплющеними очима. Цим жестом студії дали чітко зрозуміти: Гастінґс, який нібито мав прислуговувати всім як найсвіжіший з новачків, вже потрапив до елітного кола старих, поважних та досвідчених студентів, до кола тих, кого боялися інші.
Перерва скінчилася, натурниця зайняла своє місце, й робота у студії продовжилась, супроводжувана піснями, криками, стогонами та іншими дражливими для вух звуками, які видають студенти школи мистецтв у своїх спробах пізнати прекрасне. Пробила п’ята година, натурниця позіхнула, потяглась і почала одягатися. Коридор наповнився гамором студентів, що висипали із шести студій. Через десять хвилин Гастінґс вже сидів у трамваї, що прямував до Монружа[119], невдовзі до нього приєднався Кліфорд. Вони вийшли на вулиці Гей-Люссака.
— Я завжди тут виходжу, — зауважив Кліфорд, — люблю прогулятися Люксембурзьким садом.
— До речі, — сказав Гастінґс, — як мені знайти тебе у разі потреби? Адже я не знаю, де ти живеш.
— Ну, я живу просто навпроти тебе.
— Що?.. Та студія у садку з мигдалевими деревами і дроздами?..
— Саме так, — підтвердив Кліфорд. — Я мешкаю там разом зі своїм другом Еліотом.
Згадавши опис двох американських художників, який він чув від міс Сузі Бінґ, Гастінґс вельми здивувався.
— Як забажаєш навідатись, — продовжив Кліфорд, — попередь мене заздалегідь, аби я… аби я точно був удома, — нескладно закінчив він.
— Я не прагну зустрітися з твоїми подругами-натурницями, — з усмішкою мовив Гастінґс. — Знаєш, у мене доволі строгі погляди, ти б навіть назвав їх пуританськими. Я просто не знатиму, як поводитися.
— О, я тебе розумію, — сказав Кліфорд, а потім щиро додав:
— Я певен, що ми потоваришуємо. Хоча ти можеш і не погоджуватись зі мною та моїми поглядами, тобі точно сподобаються Северн і Селбі, бо вони геть такі ж, як і ти, старий.
— Хочу з тобою дещо обговорити, — продовжив він за мить. — Минулого тижня у Люксембурзькому саду я познайомив тебе з Валентиною…
— Ані слова більше! — усміхнувшись, вигукнув Гастінґс. — Не хочу чути ані слова про неї!
ebooksa