— А мене могли покарати мої товариші. У нас були схожі обставини.
Вона розстебнула жакет і зручніше вмостилася на дерев’яному стільці. Дивлячись на неї, Вістович не вірив, що менш ніж пів години тому ця жінка ще тримала націлений на нього револьвер і говорила з ним тоном тюремного наглядача.
Кельнер приніс ґьоссер.
— Розкажи трохи про себе, — знову озвалась Емма. — Ти був на війні.
Він кивнув.
— На італійському фронті.
— А потім?
— Що потім?
— Я чула, опинився в полоні.
Відро зимної води, вилите в цю мить оберкомісару на голову, не спричинило би такого потрясіння, як її слова. Уся аура солодкої ностальгії, що досі оточувала цю жінку, луснула, наче мильна бульбашка.
— Звідки ти це знаєш? — запитав він.
— Розповідав Олексій. Альоша… Тільки не сердься, прошу. Адже він тебе не скривдив, як це роблять зазвичай, правда?
Вістович відпив, і склянка при цьому ледь не тріснула в його руках.
— Правда? — наполегливо перепитала Емма.
— Отже, ви знайомі.
— Були. Олексій загинув під час наступу Будьоного на Львів. Коли я дізналась про його смерть, то подумала, що твоє місто за тебе відомстило…
Вона помовчала хвилину, а потім знову продовжила:
— Він був непоганою людиною. З дворянської родини, інтеліґентний, начитаний, знав латину…
— То як став чекістом? — не втримавши питання, перебив її Вістович.
Емма стенула плечима.
ebooksa