— По-твоєму, я не впізнала ту, за якою спостерігала в товаристві Лібанського? — мовила жінка. — Будь певен. Це твоя Бейла.
— Отже, вона у Відні.
— Тільки останні два тижні. Її чоловік… — тут Емма зумисне зробила паузу, начебто для того, аби ковтнути ґьоссеру. — …чоловік її торговий аташе, тож подружжя багато мандрує. У Відні, як я зрозуміла, збираються зупинитися на місяць-два. От пані Гофман і вирішила трохи оновити в мене свій гардероб.
— Що ж, спасибі, Еммо, — промовив Вістович, відчуваючи, як до горла в нього підступає важкий клубок. — Тепер я принаймні впевнений, що з нею все гаразд.
На хвилину йому здалося, що на обличчі жінки промайнуло співчуття.
— Цей шлюб її просто врятував, — пояснила вона. — Сам знаєш, що творилося у Львові два роки тому. Бейла, лише завдяки протекції майбутнього чоловіка, змогла вижити і вибратися з Галичини, а тепер і розпочати нове життя.
Вістович відвів погляд.
— Вона заслуговує на це, — сказав він.
— Влаштувати вам зустріч? — раптом запитала Емма.
Оберкомісар повернув їй записник і, трохи подумавши, заперечливо хитнув головою.
— Я маю час тільки до ранку. До того ж… — він дістав з кишені пулярес, аби заплатити за випивку. — Не хочу її тривожити.
Він підвівся.
— То як, ми домовились? — запитала Емма. — Не викажеш мене Шоберу?
— За умови, що його життю нічого не загрожує.
— Даю слово. Нам потрібно тільки, щоб він пішов з посади.
— І як ви це влаштуєте?
— Нам дещо відомо про його сина-художника.
— Що саме?
— Що він
Краєм ока Вістович уловив, як з-за протилежного столика підвелося двоє чоловіків. Вони начебто зібралися виходити з кнайпи, але він був переконаний, що вийдуть тільки після нього. Хоча б тому, що один із них не зводив з нього очей.
ebooksa