— Сучий егоїст, — промовили вуста, якими Вістович ще кілька хвилин тому милувався. — Я, між іншим, добряче ризикую, повідомляючи тобі це.
— Мені жаль.
Здавалось, тепер настала мить, коли обидвоє мали б підвестись і розійтися в різні боки, проте ані Емма, ані її співрозмовник не рушили з місця, мовби чекали когось третього, хто мав би підійти й сказати заключні слова замість них.
— Ну, гаразд, я маю ще дещо, — першою порушила мовчанку Емма і, загасивши папіросу, відкрила свій ридикюль. Звідти вона дістала елеґантний брульйон в оксамитовій оправі. Вістович мимоволі придивився до цієї зґрабної речі. Його завжди дивувало те, як хтось вміє зберігати свої записники цілими й охайними, тоді як його власні втрачають пристойний вигляд вже за тиждень користування.
Перегорнувши кілька сторінок, жінка розгорнула його на стрункому, акуратно пронумерованому спискові.
— Якщо і це не вартуватиме твого мовчання… — її голос ледь помітно затремтів.
Трохи повагавшись, Емма простягнула Вістовичу свого розгорнутого записника.
— Що це? — запитав він.
— Список усіх клієнток мого салону.
— І навіщо він мені?
— Переглянь…
Оберкомісар пробігся очима згори донизу. Почерк у Емми був такий же гарний, як і її нотатник. Своїми бездоганними рядами рівних літер вона могла би змагатися з найкращими каліграфістами.
— Все одно не розумію, — розвів руками Вістович.
— Невтямки, як ти міг бути найкращим сищиком Ґаліції, — промовила Емма.
— Але жодного з цих прізвищ я не знаю! — знервувався той.
— Переглянь імена.
Чоловік знову занурився у список і раптом заціпенів.
— Бейла, — промовив він. — Бейла… Гофман.
Емма з тріумфальною напівусмішкою на вустах, очевидно втішаючись його раптовою розгубленістю, запалила другу папіросу.
— Але ж… збігається тільки ім’я… Прізвище інше, — продовжив оберкомісар, хоча розумів, що в цю мить має щонайменше кумедний вигляд.
ebooksa