— Сподіваюся, точно все пригадав, — не без гордощів сказав полковник. — Перевірте, пане Вістовичу.
— На жаль, у мене не така чудова пам’ять, — мусив визнати я.
— Тоді не маєте вибору.
— Чи панство зичить собі чогось? — нагадав про себе кельнер.
— Мені чарку алашу[51], — перший замовив Редль.
— Мені «Бернардинської»[52], — сказав я.
Офіціант кивнув і рушив до шинкваса.
— Ніхто з нас не став абстинентом із часу останньої зустрічі, — пожартував полковник.
— Ніколи не довіряв непитущим. Людина, яка свідомо позбавляє себе задоволення від випивки, ненавидить усе найкраще в цьому світі та здатна на страшні речі, — докинув я. — Більшість маніяків, з якими мені доводилось мати справу, були абстинентами.
Ми закурили, і я придивився до фігур на шахівниці, потроху пригадуючи давню партію.
— Здається, мій хід…
— Саме так, комісаре.
Якусь мить я і Редль сиділи мовчки, зосередившись на грі, ніби й справді прийшли сюди тільки для того, щоб завершити шахову дуель. Насправді ж чекали, коли кельнер принесе замовлення, а точніше — коли той піде і не наближатиметься якийсь час до нашого столика. Імовірність того, що йому заманеться підслухати нашу розмову була невелика, проте і зайва обережність, як відомо, ніколи не шкодить.
Нарешті випивка опинилася поряд із шахами на столі, і Редль зміг перейти до діла:
— Справи з кар’єрою в поліції йдуть гівняно, еге ж, Вістовичу? — почав він.
Я сердито відвернув погляд спершу до вікна, а потім перевів його на свій черевик, що визирав з-під столу. Той був не начищений і взагалі знав кращі часи. Давно треба було купити інше взуття.
— Ви про це збиралися поговорити, полковнику? — у кінці важкого тижня навіть не хотілося стримувати роздратування.
— Не зовсім, — Редль підніс чарку до рота і відпив. — Маю для вас роботу, комісаре.
Я підвівся й насадив на голову капелюха.
— На все добре, — кинув йому без зайвої церемонії.
ebooksa