— Я б, на вашому місці, дослухав до кінця, — незворушно зазначив той.
— Назвіть хоча б одну причину, через яку я мушу затриматись тут бодай на мить.
— Їх дві: перша — це випивка, яку ви замовили.
Продовжуючи стояти, я вихилив одним духом свою горілку і поклав поруч пів крони.
— А друга?
— А друга — це Бейла Цайсель. Приваблива єврейка, яку ви чудово знаєте. І з якою вас пов’язують дещо аморальні, проте досить романтичні стосунки…
Я важко опустився на стілець. Авжеж, годі було знайти вагомішої причини.
— Знав, що у
Редль задоволено усміхнувся, ніби це був неабиякий комплімент.
— Що ж, комісаре, тепер ви принаймні уважно мене вислухаєте.
Він запалив папіросу, глибоко затягнувся і видихнув струмінь диму. Я мимоволі приглянувся до його правиці. З насторогою, ніби замість цигарки, той тримав зброю. Проте крізь синю пелену диму я бачив лише довгі випещені пальці з доглянутими нігтями. Вказівний і середній стискали цигарку, безіменний мав на собі коштовний сигнет. Через усю тильну частину долоні тягнувся тонкий шрам — найпевніше від рани, яку колись було завдано флоретом або легкою шаблею. Я без труднощів міг уявити цього довготелесого і гнучкого чоловіка на дуелі в білій сорочці, завмерлого у фехтувальній стійці зі зброєю напоготові. Редль був скурвисином, але не боягузом.
— Майже рік ми стежимо за таким собі Едмундом Лібанським, — продовжив полковник. — Це інженер-авіатор, підприємець, а до всього — сраний соціаліст. Лібанський — не справжнє його прізвище, він вихрещений єврей з роду Моншайнів.
Редль говорив, притишивши голос, а його погляд блукав по кав’ярні. Точніше, говорячи, він обмацував очима присутніх, перевіряючи, чи ніхто з них до нас не дослухався.
— Руку готовий дати на відсіч, що Лібанський шпигує для Росії. Кілька разів він отримував щедрі грошові перекази з Києва. Причому вони надходили не сюди, не до Львова, а до Дрогобича і двічі до Самбора.
Він помовчав, подивившись врешті на мене, мовби хотів переконатися, що сказане до мене дійшло.
— То чому ви просто його не заарештуєте? — запитав я.
— І що тоді? Він знана і впливова особа, має чималий авторитет в академічних і політичних колах, до того ж чоловік небідний. Якщо дійде до суду, то його захищатимуть найкращі меценаси, а наших доказів може виявитись замало… Ми тільки змарнуємо сили та втратимо купу часу. Значно більше користі з цього суб’єкта нам буде, якщо продовжимо стеження, не виказуючи себе. Крім того, я маю вагомі підстави думати, що звичайним шпигунством його діяльність не обмежується…
— А до чого тут Бейла? — моє запитання прозвучало надто голосно, і полковник знаком показав не горланити.
— Не спішіть поперед батька в пекло, комісаре. Дайте договорити… Час від часу пан інженер читає публічні лекції. Відвідати їх може кожен охочий, хто витримає довгі години монотонного варнякання лектора про перспективи авіації, і навіть пасажирської, та про ймовірність польоту людини чортзна-куди вгору. На Місяць або й вище. Але іноді Лібанський збирає однодумців таємно. Це нечисленне витравне товариство, яке складається заледве з п’яти осіб, засідає найчастіше у нього вдома на Баторія[53], проте іноді вони винаймають люкс у «Ґранді» або й узагалі їдуть із Лемберга. Найчастіше — до Дрогобича або до Трускавця. Про що вони говорять на цих зібраннях, ми не знаємо, але, думаю, йдеться там також про науку.
— Про науку? — перепитав я.
ebooksa