— Богом клянусь! — простогнав він. — Мені нічого про неї невідомо…
Після цього скоромовкою повторив історію, яку я і так знав: прийшла у товаристві якогось пана, чоловікові згодом зробилось кепсько, і він пішов прогулятися, вона нудьгувала, а тоді вирішила розважити публіку…
— Розважила, чорт забирай, — промовив я сердито, але вже тихіше.
Намагатися випитати щось про неї в оберкельнера, схоже, було марно.
— І де мешкає ця добродійка ти також не знаєш?
Він похитав головою.
Я вже збирався піти геть, коли раптова думка осяяла мій зболений мозок.
— Послухай, Моріце, а як ця пані Фоґель розпорядилася з учорашніми дарунками від публіки?
Чоловік звів на мене здивований погляд.
— Запитую не про свій, — довелося уточнити. — Ти говорив, окрім мого шампана, їй запрезентували вино і пляшку бренді.
Оберкельнер пожвавішав і радісно кивнув, мовби щасливий від того, що нарешті може дати ствердну відповідь хоч на якесь із моїх запитань.
— Саме так, комісаре.
— То як вона розпорядилась такою кількістю алкоголю? Не випила ж одразу?
— Веліла відправити посильним.
— Чудово, — мене також переповнила радість, — а тепер скажи, куди саме? Яку адресу вона назвала?
Моріц сягнув рукою до внутрішньої кишені фрака і витягнув звідти нотатник у темно-вишневій коленкоровій оправі. Якийсь час, примружуючись, гортав списані сторінки. Жовна під його блідими вилицями смикались від напруження, а пальці дрібно тремтіли. Врешті, чоловікові вдалося знайти потрібну нотатку.
— Ось! — тріумфально і водночас з полегшенням вигукнув він. — Доставити у «Французький готель» на ім’я Емми Фоґель… Веліла залишити нічному портьє.
— Вказала номер покоїв? — уточнив я, хоч це й не мало жодного значення.
— Ні, на жаль… — почулася відповідь вже за моєю спиною.
Я чимдуж кинувся до виходу з ресторації. Хотів так само хутко добігти до готелю, але напівдорозі сперло дихання, тож довелося зупинитись. Несамовито пульсувало у скронях. Відновився гострий похмільний біль, до якого додалась нестерпна нудота.
ebooksa